Але інший маг перебував у польському війську. Чому ж він з’явився тільки-но тепер? Ой як би ляхам придався чаклун і під Корсунем, і під Пилявцями, і під Зборовом…
Могли, щоправда, найняти.
Боян покрутив головою. Ну не уявляв він, щоб Потоцький чи Калиновський шукали мага по всьому світу. Не уявляв, і все тут.
А тоді мимоволі згадаєш, що у війну вступила Молдова.
На відміну від багатьох майбутніх істориків, Боян не вважав Молдовський похід Богдана Хмельницького просто походом по здобич (хоча, син свого часу, він не бачив у таких походах нічого поганого). Він знав, які скажені гроші виплачував Лупу полякам — фактично Молдова платила дві данини, і ще невідомо, чи змогли би поляки без молдовського золота зібрати велике військо — після таких страшних погромів, як Корсунь та Пилява. Отож у Богдана були вагомі підстави пристати на пропозицію кримського хана та разом ударити на Молдову. До речі, ляхи тоді показали, чого варта спілка з ними: хоча на час походу козаки були їхніми підданими, а татари — союзниками, жодних заперечень не пролунало, польське військо не зрушило з місця, та, головне, Лупу ніхто ні про що не попередив.
Як наслідок, було проголошено про заручини Тимоша Хмельницького та доньки Василя Лупу.
Це не робило гетьманича спадкоємцем молдовського престолу, бо, по-перше, — у Молдові вже рівно сто років не існувало ніякої династії,[129] князів-воєвод призначали турки — за великий бакшиш. До того ж Розанда — молодша донька, старша — за Радзивіллом. Проте можна об заклад битися, що був у договорі ще один пункт, таємний, у якому йшлося про те, щоб Лупу не допомагав ляхам.
Однак господар не змінив своїх симпатій — навіть тоді, коли ляхи, вчинивши напад на ярмарок у Ямполі, не лише пограбували, але й перерізали турецьких та молдовських купців. Розлючений візир (візир, бо султан тоді був ще малий) надіслав на допомогу козакам кінноту, а Лупу, наче кидаючи виклик, свою кінноту послав до польського війська. Це крім нових возів із золотом…[130]
Таку впертість козак міг пояснити лише ненавистю до черні, що посміла вважати себе за людей. І ще — певністю у своїй невразливості, бо звичайно турки і за менше карали.
У Лупу є ворожбит?
А нічого дивного. Давно пошепки натякали, що він сатані душу продав. Василь Лупу — перший господар після завоювання Молдови турками, що посідає престол більше трьох років.[131] Ясна річ, він, крім данини, ще й бакшиш шле усім впливовим особам у Стамбулі — однак це робили і його попередники, проте довго не протрималися. Може, частину турецьких вельмож зачаровано? До речі, чому усі замахи на князя провалюються, га?
Але тоді чому шпеги знали про руде пасмо? Їх що, попередили: треба схопити отаку й отаку дівчину, але якщо попадеться чолов’яга з рудим пасмом, то хапайте і його також? Боян аж похитав головою, і раптом неначе живцем почув голос свого мертвого попередника:
«А ще ти викапаний мій дядько Карпо… Руде пасмо у волоссі…»
«Йолоп! Боярин мене також не бачив неголеним! Як… Як і я його! Йолоп, йолоп! Пасмо — це прикмета крові Боянової! Але тоді загін міг бути і з Молдови, і з Москви — однаково».
Згарище спаленого хутора підвернулося якраз тоді, коли треба було заночувати.
Щоправда, коли Боян побачив жіночий череп, йому розхотілося спати. Уже через кілька хвилин Драгон дійшов дуже несподіваних висновків. Хутір знищили шість, щонайбільше — сім років тому — так підказували молоді деревця.
Але тоді тут ніякої війни не було! Татар якраз сім років тому до ноги погромили під Охмановом — вони довго не могли оговтатися.
«Пан винищив за непокору та й ховати заборонив? Гм, забагато було б і для найжорстокішого з панів. Та й мучеників хтось би та поховав, знайшовся би піп сміливий».
Усе це на перший погляд здавалося давньою справою, але маг чомусь був переконаний — місце небезпечне і досі. І несподівано, обминувши якийсь пагорб, аж сахнувся: в очі вдарило сонячне світло.
Якусь хвильку Драгон вважав, що йому приверзлося, але коли зробив крок уперед, то знову побачив (неначе через вікно) шлях, залитий сонцем, та дерева невідомої породи…
Крок ліворуч — знову темрява та свій, рідний ліс. Крок праворуч — знову дорога. Ще крок праворуч — нічого.
День серед пізнього вечора і дивні дерева було видно тільки з однієї-єдиної точки. Кирин устромив у землю на цьому місці ножа, відійшов убік, сів на колоду.