Кому ж став поперек горлянки барон, якщо його слідами відправили видатного стрільця на доброму коні? (Місце, де вбивця завалив на землю одну Галку — справжню, відштовхнувши рахмана, було за дванадцять Драгонових кроків від дверей, та головне — під гострим кутом до них. Це було певним чином зручно — Рудольф просто не встиг побачити ворога, і тому… Боян вважав себе непоганим стрільцем, але з такої позиції, стріляючи з пістоля, він міг би й промахнутися. Браво ж був певний, що влучить — і таки влучив з обох стволів.)
Слід ішов проміж дерев, Мустафа підняв руку, їхні очі зустрілися, і Драгон кивнув. Вони без слів зрозуміли одне одного: браво не міг знати, чи буде за ним погоня. Але водночас не міг не знати, що може бути два різні типи погоні. Один-два, щонайбільше три чоловіки могли кинутися за ним негайно. Велика погоня, якби комусь вдалося її організувати, вирушила б не раніше як на світанку, бо вже сутеніло. «Найпевніше, зранку тільки б до корчми дісталися, а в погоню — ближче до полудня».
Отож супротивнику саме час було б організувати засідку, почекати з годину; якщо за ним женуться, то… пан або пропав! — якщо ж ні, то за ніч та ранок на інохідці він проїде стільки, що погоня стане пустою справою.
А ось тепер він відчув почуття небезпеки! Неблизько, але є!
— Він їде до перелазу. Попереду річка, яку ми, правовірні, називаємо Коксу. З волі Аллаха її берег такий, що спуститися до води — і то нелегко. Поночі я не став би спускатися, особливо з конем. На перелазі це легко, проте поряд із перелазом, із того боку, руїни якоїсь вежі, мабуть, за часів Вітольда[174] там брали мито.
«З цієї схованки він нас у воді розстріляє». І раптом прийшла певність — Боян знав, що робити.
— А чи дуже буде здивований мій друг, якщо він побачить дещо з того, що люди, не гідні звання «челебі», називають витівками шайтана?
Мустафа помовчав, і Боян не на жарт злякався: щось йому підказувало, що з ним — можна, що татарин не видасть, та й не дуже-то спілкувалися мусульмани та християни проміж собою. Але якщо він помилився, то тоді Мустафу доведеться вбити, а… «А я не зможу!» Для козака — як і для кожної людини цієї доби — вбивство було звичайною річчю, вбивство людини іншого народу мало хто і за гріх вважав, а якщо ще й іншої віри — то це взагалі був подвиг.
Але Мустафу Боян убити не зміг би. Не зміг би, і все!
Нарешті татарин промовив:
— Я багато жив і дещо бачив, отож якщо мій супутник покаже мені щось нове, то, можливо, мені доведеться прикусити палець подиву і замкнути свого рота на замок обережності. Проте я не стану робити чогось такого, що не сподобається другу, бо сам сказав, що допоможу йому, й не зрікаюся свого слова.
Перелаз справді був майже ідеальним місцем для оборони — спочатку треба було спуститися до води, рухаючись по світлому піску, — тобто тебе побачать і глупої ночі, потім перейти річку, ширина якої сягала тридцяти кроків, — отже, весь час ти для тих, хто засів у вежі, — як на долоні.
Кирин спішився, узяв рушницю. Мустафа приготував кушу,[175] що було просто предивно, їх давно не використовували на війні.
Татарин по-своєму зрозумів подив супутника:
— Багато хто з правовірних гадає, що куші прокляті пророком, хай привітає його Аллах. Але насправді він прокляв лише ті, які зводяться людською ногою. Власне, це куша для полювання, проте на таку відстань вона б’є точніше від рушниці.
«Ти бачиш Страхопуда! Бачиш! Страхопуда!»
Боян опинився у предивному становищі. Очима він не бачив нічого, точніше, бачив усе те ж саме — річку та береги.
Уявою ж бачив височенну кремезну постать, що неквапом спускалася до води.
Від вежі відірвалася темна тінь. Ким би не був браво, він битися з невідомою потворою не збирався. Козак вистрелив у коня, але стріла Мустафи знайшла іншу ціль — браво зойкнув так, як кричать лише останній раз у житті.
— Навіщо?
— А навіщо брати його живцем? Аби він сказав, хто його надіслав? Навіть якщо скаже правду, ти певен, що хочеш знати її? Ми привеземо тіло до корчми, аби всі бачили, що він загинув під час утечі, від стріли у спину, і нічого сказати не встиг. Його господар пошле когось іншого, а ми будемо сподіватися, що той браво піде по сліду справжнього фон Ертеля. Але у вежі є ще хтось, бо він вів другого коня в поводу.