— Та чаклунка, що її схопили твої люди ціною оцих втрат…
Серце Кирина неначе провалилося кудись глибоко-глибоко.
— Не треба… Не один я знаю, моїх людей тут більше, аніж твоїх залишилося, та й не простить пан Мартин моєї загибелі… Він проти твоїх, твоя милість, справ з цим чаклуном. Та перестань за шаблю хапатися, я колись зі справжнім Ганжею рубався, ми з ним рівні були… Це ти його вбив?
Мовчанка.
— Ти. Отже, ти з Волощини. Чого ж хочуть боярин Мирон Костін та московський канцлер[227] Ордин-Нащокін?
— Того, що й пан Калиновський, — щоби бидло, що посміло повстати проти Богом даних панів, сконало на палях!
— Ворожбити тут до чого? Тільки не пробуй брехати: частку правди я знаю, а от тобі невідомо, яку саме частку. А пан Мартин дуже занепокоєний, бо якщо про чаклунів знаємо ми, то можуть дізнатися й інші, а католицька церква не дарує такого.
— Давно, років десять тому, пан Костін уклав союз із одним ворожбитом з Неаполя, тому був захист потрібен. Це ж здається, що бути чаклуном — райськи жити.
— Я знаю, що їх можна і вбивати, й хапати. До ладу.
— Той навчив іще одного. І він же вашим людям допоміг з Ордин-Нащокіним.
Чоловік дуже правдоподібно вдав здивування. Тобто він справді був здивований, більше того, він злякався, проте вміло приховав це — він умів приборкувати свій переляк, то й мав точнісінько такий вигляд, який мусить мати людина, що прийшла до коханки і побачила в неї незнайомого чоловіка.
— Как говорят там, откель оба мы родом, — в ногах правды нет. Садись, твоя милость.
Непроханий гість — чи господар? — розмовляв російською досить чисто, хоча деякі слова вже прибрали польського акценту.
Людина, що потрапила в пастку, покірно сіла — вона-то без зброї, а от цей — і при шаблі, і при пістолях. І ще один тихо-тихо увійшов у двері, став за спиною.
— А чи вместно сыну боярскому,[228] да немалой породы, мужика торгового из себя корчить?
На обличчі Ордин-Нащокіна (а це був він) не здригнувся жоден м'яз.
— На волохов надежды свои покинь. Князь-воевода и вашим, и нашим, но больше он всё ж Жечи Посполитой приятельствует.[229] И мы с тобой в Хотине, где не пыркелаб[230] — тут паша есть, как тут не быть паше. А в седло твоей милости роспись зашита полкам султанским, кои под Азов направлены будут.[231] Конешно, воля великого государя — да прародители твои в гробах-то не перевернутся, что ты воровским казакам пособник сделался?
Незнайомець поставив на стіл каламар із пером та пісочний годинник.
— Счастье твоё, сын боярский, што рука[232] у тебя — ни с какою другой не спутаешь. Как поверну я часы — побежит песок. Ни убежать, ани помереть мы тебе не дадим. Не напишешь — кивну я в окно, побежит к паше хлопец… Ну, салтановы заплечные мастера, знамо дело, не чета нашим. Батюшка мой в татарском полоне ничего не сказал, а у нас живо признался, что хотел в Святое Письмо слова «и огнём» воровски добавить,[233] православную церковь в соблазн ввести, Новгород шведам сдать и великого государя колдовством извести. Так что не дуже тебя турки помучают, ну, потом на кол. Ежели не напишешь.
Московит переступив з ноги на ногу.
— Не ведаю, што писать.
Польський агент — московський утікач — зрозумів, що справу зроблено.
— Да как же не ведаешь? Имена пиши шпегов ваших, да супротив каждого имени — какому он слову поверит. Будет у нас грамотка — отпустим тебя. И Мехмед-пашу вписать не забудь, да чем вы его купили.
Ордин-Нащокін почав писати раніше, аніж упала остання піщинка.[234]
— Ну, а жінка ж до чого?
— Вона дуже сильна. Тільки спить уже кілька років.
Боян подумки завважив, що про те, як вона прокидалася, тут не знають.
— Якщо її просто вбити, то невідомо, куди її сила піде. Якщо в нашого Дорофея увійде, то вб'є його, розірве зсередини. Але Джакопо пише: якщо її, сплячу, вб'ють при ньому, та біля гори, опанує він її силу, стане ще могутнішим.
— А воно нам треба?
Драгон почув підтвердження своїх думок. Можновладці бояться ворожбитів, від яких не відомо, як захищатися. Сьогодні він свій, а завтра?…
— Треба, бо ціна — смерть Хмельницького.
Ференц аж сплюнув.
— Його чари не беруть. То ти, твоя милість, обіцяєш Уманський полк переманити, то…
– І полк перейде, як Богдана не стане. Є такий козак Бублик, що мріє мати великий маєток, а Хмельницький давно обіцяв побувати в нього у гостині на пасіці.
227
Боярин Ордин-Нащокін ставив печатку під царськими указами, тому на Заході його називали канцлером.
229
Василь Лупу активно співробітничав із російською та польською розвідками, намагаючись забезпечити собі притулок на випадок повалення з престолу.
231
Азов був захоплений об'єднаними силами донських та запорозьких козаків у 1638 р. Великий похід турків на Азов у 1641 р. завершився повним фіаско.
233
Так звана «справа про вогнепоклонницьку єресь», що тягнулася з початку 1620-х до 1640 р.
234
Робота майбутнього боярина резидентом у Молдові та його перевербування поляками — історичні факти.