— Ми на тебе надіємось, — якось в'яло, а може, просто засоромлено сказав Матвій.
— Буду старатися, — пообіцяла вона.
Увечері 7 квітня 1920 року над дачею купця Сизова піднявся поштовий голуб. У порт-депешнику лежала записка:
«8 квітня на Голубій дачі починаються чотириденні збори диверсантів-підривників під кодовою назвою «Семінар». Зважаючи на продовольчі атестати, на збори прибуває 42 чоловіка. По закінченні зборів диверсанти будуть заслані в тили Червоної Армії на територію Кубані й Північного Кавказу. Особливе значення надається дезорганізації робіт у Трудовій армії[5]. На зв'язок у Лазаревському вийти поки не маю можливості. Перепілка».
19. Обшук
«На жаль, зміни у вдачі людини, в її поглядах на життя, на розуміння добра і зла відбуваються не тільки в кращий бік. Це давно відомо. Й навряд чи слід згадувати про таке прикре явище, якби воно не супроводжувалося воістину працьовитим провідником, ім'я якого — омана. З давніх-давен під цим словом розуміли дію помилкову, що приймалася, однак, за правильну, зі всіма наслідками, які звідси випливають.
Ворог істини — омана далеко не завжди буває ворогом тієї чи іншої людини, дозволяючи у відомий момент пом'якшити, виправдати вчинки і діяння непристойні, а часом і мерзенні».
Відкинувшись на м'яку спинку автомобільного сидіння і заплющивши очі, Долинський за звичкою складав рядки уявного роману.
У штабі йому трапилося на вічі агентурне донесення з тилу червоних:
«Оголошується постанова Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад від 8 сього квітня про нагородження командуючого 9-ї армії тов. Уборевича — Губаревича Ієроніма Петровича Почесною Золотою Зброєю за заслуги, що виявилися в такому: тов. Уборевич — Губаревич Ієронім Петрович, будучи призначеним командуючим 9-ю армією, створив із неї могутню й грізну силу, здатну завдавати ворогові нищівних ударів. Далі, йдучи з частинами довіреної йому армії й переносячи всі труднощі похідного життя, тов. Уборевич особисто керував боями армії, яка завдяки цьому відіграла вирішальну роль у переслідуванні денікінських армій…»
Нагородили Золотою Зброєю… Він пам'ятав цього литовця ще по Петербурзькому політехнічному інституту. Там усе почалося з невинних читань Войнич і Чернишевського, а закінчилося підпільним гуртком. Найсумніше й насмішніше, що й Долинський входив у цей гурток. І спочатку просто так, за власним переконанням. Це потім він почав працювати на охранку. Й не без його допомоги Ієронім Уборевич став перед ковенським губернським судом…
Однак доля прихильно ставилася до литовця. Закінчивши Константинівське артилерійське училище, він став підпоручиком, а три роки згодом (хіба це строк!) — командуючим армією. Такій кар'єрі міг би позаздрити будь-який воєначальник.
Долинський розумів, що в Європі, у світі, куди він тепер прагнув, було б смішно розраховувати на подібний успіх.
Для цього існувало багато причин. Але головна — гроші. Вони були якщо не всесильні, то в усякім разі котирувалися вище багатьох людських чеснот.
Графиня Анрі виявилася реалісткою. Гріх не скористатися її порадою. І не тільки гріх, а й дурість…
Нехай його дії виглядають бридко. Не дуже благородно. Зрештою хіба реквізиція гірше за донос.
— Михайле Михайловичу, — сказав Долинський професорові. — Мене привів до вас обов'язок. Важкий, як і все наше кляте життя… У контррозвідку надійшли дані, що у вас є живописні твори, які становлять державну цінність. Мені доручено просити вас передати картини й ікони на збереження військовим частинам у зв'язку з більшовицькою небезпекою, що насувається.
— Картини — моя власність. А як відомо, біла гвардія воює саме за неї.
— Цілком правильно… Ви чудово розумієтеся на політиці, хоча ще недавно заперечували це.
— Тоді про що мова?
— Усе про те ж… Картини можуть потрапити до рук більшовиків, які просто поглумляться з них.
— Цього не станеться. Я не віддам свої картини нікому.
— Я розумію вас, Михайле Михайловичу. Й у душі гаряче підтримую. Але зрозумійте й ви мене. Я людина казенна…
— Продовжуйте, Валерію Казимировичу.
— Мені доведеться зробити обшук.
— У вас є ордер?
— Не будьте наївні, професоре. Хіба тепер до формальностей…
Сковородников ледь помітно посміхнувся.
— Шукайте. До речі, я не впевнений, що захід цей закінчиться успішно. Колекції у домі немає.
5
Трудова армія — Кавказька армія праці. Була створена на основі наказу військам Кавказького фронту № 274 від 20 березня 1920 р.