Але завжди, коли я читаю або чую десь про мужній вчинок, чи про самовідданість, чи про якусь незвичайну героїчну подію, мені здається, що то про нього. Бо не міг він прожити непомітне, сіре, буденне життя. Він неодмінно мусив чинити подвиги, робити щось незвичайне. Недарма ж і ім'я в нього таке — Владлен.
* * *
Захарченко скінчив.
Усі сиділи тихо-тихо... І мовчали. На них — наче війнуло подихом далеких, важких і героїчних часів. І на хвилину їм здалося, що десь отут поряд з ними сидить лобатий хлопчик, худорлявий і виснажений, з недитячими скорботними очима і з таким надзвичайним ім'ям —Владлен...
І оця його уявна, але така гостро відчутна присутність у класі враз згуртувала всіх в одне ціле. Вони думали одну думку, відчували одне почуття.
І почуття те — любов до своєї Батьківщини, вірність їй,— було найсвятіше з усіх почуттів на землі...
Захарченко пішов, а вони ще довго були мовчазні й задумані. Нарешті Ігор Дмитруха не витримав і сказав хрипло:
– Ух, я б йому, тому Гурмазі!..
– І я! — підтакнув Валера Галушкинський. І хоч ніхто більше не сказав нічого — все було ясно без слів...
А тепер подивимося, що вони пишуть
І от вони тихенько сидять за партами і пишуть контрольну. Це — не звичайна контрольна. Це — твір. На вільну тему — «Ким я хочу бути». Начебто й стара, але для кожного в його особистій долі вічно нова тема...
Тільки почувши, про що треба писати, Спасокукоцький і Кукуєвицький гордо перезирнулись і, не довго думаючи, одразу впевнено написали одне й те саме: «Буду космонавтом». А вже потім дороги їхні розійшлися — Спасокукоцький збирався летіти на Марс, а Кукуєвицький — на Венеру. Свої майбутні космічні дороги зараз вони й описували.
Шурик Бабенко, навпаки, довго думав, задерши голову й дивлячись на стелю... В душі його точилася боротьба. Йому дуже хотілося стати знаменитим хокейним воротарем, таким, як Владислав Третяк. Але Шурик дуже погано катався на ковзанах,— ноги його підгинались і роз'їжджались, як у корови на льоду. Всі в класі це добре знали. Тому він гірко зітхнув і став писати про те, що буде інженером. Як тато.
Ніна Макаренко (Макароніна) писала, що мріє стати льотчицею, як знаменита Марина Попович. Вона, звичайно, не від того, щоб стати космонавтом, як Валентина Терешкова, але Ігор Дмитруха сказав, що він чув, нібито жінок у космос більше не запускатимуть...
Ярик Божко вирішив вивчитися на дипломата. Він писав, що йому подобається складна, відповідальна й небезпечна робота дипломатів... І ніхто не догадувався, яку роль в його рішенні відіграла жувальна гумка («Вже хто-хто, а дипломати жують тую гумку, напевно, з ранку до ночі...»).
Туся Мороз писала, що мріє стати директором зоопарку. Вона уявляла собі ту величезну кількість звірів і птахів, яких вона щодня доглядатиме й любитиме, і серце її сповнювалося невимовною радістю.
А Ляля Іванова заздро дивилася на Тусю й гризла ручку. Вона не знала, що писати. Вона й не задумувалась над тим, що з неї буде, як вона виросте. Але ж треба було щось писати, і Ляля почала писати, що, мабуть, стане художницею. Хоча й сама в це не дуже вірила.
А от Вася Дубчак вірив,— бо вже ходив у художній гурток Палацу піонерів і без малювання просто не міг собі уявити життя. І для доказу він тут же, в контрольній, намалював свій автопортрет.
Льоня Монькін теж твердо знав, чого хоче. Він хотів бути директором магазину «Філателія». Хай би тоді хтось позмагався з ним у збиранні марок!..
Котька Швачко (Кіт) намірявся зробитися винахідником. У нього вже й зараз було кілька геніальних ідей. І одна серед них — винахід кишенькового, на транзисторах апарата «Гіпноз благородства», який за допомогою потужних радіохвиль спонукав би людей до благородних вчинків і почуттів.
А Зойка Логвиненко (Заєць) писала не просто твір. Вона писала вірш. Про те, як радісно жити на світі, коли квітнуть квіти, коли сонце світить у віконце, коли у тебе друзі в усьому Радянському Союзі, і хочеться радіти і довго-довго жити...
Як ви вже догадалися, Зойка мріяла стати поетесою...
Вовка Онищенко планував собі стати олімпійським чемпіоном, а потім тренером, як Сергій Петрович.
Галочка Білан і Свєточка Черненко писали, що мріють вивчитися на лікарів. Тільки Галочка хотіла стати педіатром, тобто лікувати дітей, а Свєточка — хірургом, тобто вирізати гланди й аденоїди... Між іншим, намір зробитися лікарями виник у них саме після поїздки в Пущу-Водицю, коли вони так героїчно подали першу допомогу Ніні Макаренко (Макароніні).
Вітасик Дяченко, червоніючи, писав, що хотів би стати артистом. Як Захарченко. («Якщо вийде...»).
Таня Верба теж мріяла стати артисткою.
Співачкою. Але в неї певності було більше. Вона справді дуже гарно співала. Якось у них в класі була зустріч з дитячим письменником. І на тій зустрічі Таня заспівала пісню. Дитячий письменник розчулився і сказав, що Таня напевне стане знаменитою співачкою. І навіть попросив, щоб вона зараз же видала йому перепустку на свій майбутній концерт. І Таня написала на аркушику із зошита перепустку й дала письменникові. І письменник пообіцяв, що неодмінно збереже її і прийде на концерт через років п'ятнадцять, коли Таня стане знаменитою співачкою...
Валера Галушкинський писав, що мріє стати моряком — капітаном далекого плавання. Мріє вже багато років, з самого дитинства. То була правда.
У Тимка Довганюка теж проблем не було. Він твердо вирішив водити трамвай. Як мама.
А от Павлик Назаренко ще не надумався. Йому хочеться стати і авіаконструктором. Як Антонов. І селекціонером-мічуринцем. Як Ремесло.
Зате Надя Трав'янко і Тося Рябошапка не вагаються — вони будуть ботаніками-селекціонерами — це вже напевне. Вони вже ходять у Ботанічний сад і дістають там насіння, з якого вирощують у вазонах рослини.
Люба Присяжнюк ще точно не знає, але, може, стане кравчинею — вона дуже любить шити.
А Юра Хитрюк (Фігура) знає точно — він буде токарем на заводі. Як його тато і старший брат.
Ігор Дмитруха довго думав, як би точніше сформулювати свою мрію... Думав-думав і, нарешті, написав: «Хочу бути Героєм Радянського Союзу!»
Ігор Дмитруха був Ігор Дмитруха...
Схилилися над партами чотирнадцять хлопців і десять дівчаток
Думають. Пишуть. Сопуть...
– Мій четвертий «Б» — найкращий! — часто каже Ліна Митрофанівна.
– Мій четвертий «Б» — неможливий! — так само часто каже Ліна Митрофанівна.
– Мій четвертий «Б» доведе мене до інфаркту! — каже Ліна Митрофанівна.
– Мій четвертий «Б» тільки й тримає мене на світі! — каже та ж сама Ліна Митрофанівна.
То коли ж вона каже правду?..
Давайте знайомитися!......
Спасокукоцький і Кукуєвицький . .
Шурик Бабенко........
Макароніна.........
Ярик Божко.........
Ляля Іванова і Туся Мороз ...
Кіт і Заєць..........
Льоня Монькін........
Фігура...........
Павлик Назаренко і Тимко Довганюк
Вовка Онищенко........
Вітасик Дяченко........
Оповідання Захарченка.....
А тепер подивимося, що вони пишуть...
***
Всеволод Зиновьевич Нестайко
ЕДИНИЦА «С ОБМАНОМ»
Повесть
(На украинском язьше)
Для младшего школьного возраста
Художник Вадим Николаевич Игнатов
Издательство «Веселка», Киев, Бассейная, 1/2.
Редактор Н. І. Тищенко. Художній редактор Г. Ф. Мороз. Технічний редактор М. К. А к о п о в а. Коректори С. В. Г о р д і ю к, Л. К. С к р и п ч є в к о. Здано на виробництво 12. XII. 1975 р. Підписано до друку 18. III. 1976 р. Формат 60Х84 1/16. Папір друк. № 1. Фіз. друк. арк. 9. Обл.-вид. арк. 6,69. Умовн. друк. арк. 8.37. Тираж 65 000. Зам. 1560. Ціна 39 коп. Видавництво «Веселка». Київ, Басейна, 1/2. Книжкова фабрика «Атлас» республіканського виробничого об'єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР. Львів, Зелена, 20.