— Замовчи! — обірвав він його. — Мовчи і слухай! У моїх намірах немає підірвати твого батька і спровадити його в пекло, хоч він на це й заслуговує. Я взагалі не збираюсь навіть позбавляти його життя. Зрозумів?
І хлопець справді замовк, почувши таку обіцянку, обіцянку досить дивну за цих обставин, а Блад став пояснювати свій план тією бездоганною й елегантною іспанською мовою, якою він, на щастя, так добре володів — на щастя не тільки для себе, а й для дона Дієґо.
— Зрада твого батька поставила нас у тяжке становище: нам загрожує небезпека полону й смерті на борту отого іспанського корабля. Якщо твій батько впізнав флагманський корабель свого брата, то й брат його, напевно, впізнав «Сінко Льяґас». Поки що все йде добре. Але незабаром «Енкарнасьйон» підійде досить близько, і там зрозуміють, що на «Сінко Льяґасі» не все гаразд. Рано чи пізно вони або розгадають, або виявлять, у чім річ, і тоді відкриють вогонь або візьмуть нас на абордаж. Зараз нас мало і ми не можемо битися, а твій батько добре усвідомлював це, коли заманив нас у цю пастку. Та битися ми таки будемо, якщо нас примусять. Ми не здамося на милість жорстокої Іспанії.
Він поклав руку на лафет гармати, до якої був прив’язаний дон Дієґо...
— Запам’ятай одне: на перший постріл з «Енкарнасьйона» відповість оця гармата. Я висловлююсь зрозуміло?
Молодий Еспіноса затремтів і, змінившись на лиці, глянув у жорстокі блакиті очі капітана Блада, що так пильно дивилися на нього.
— Іменем Усевишнього, — затинаючись, пробелькотів юнак, порушивши загальну мовчанку. — Хіба ж мені може бути зрозуміло? Що я повинен збагнути? Як ви можете уникнути бою? Якщо ви знаєте вихід, а в мене або в цих людей буде можливість допомогти вам, то, заради Бога, кажіть скоріше.
— Бою можна було б уникнути, якби дон Дієґо д’Еспіноса поїхав на борт корабля свого брата і своєю присутністю довів адміралові, що на «Сінко Льяґасі» все гаразд, що він і досі іспанський корабель, про що й свідчить зараз його прапор. Але, на жаль, дон Дієґо не може поїхати особисто, бо він... зайнятий іншими справами. Припустімо, в нього лихоманка, яка затримує його і не дає залишити каюту. Однак ти, його син, можеш передати і це, і дещо інше, так само, як і уклін твого батька дядькові. Ти і я поїдемо в човні, де веслярами будуть шість іспанців. Я — видатний іспанець, звільнений вами з рабства на Барбадосі, — супроводитиму тебе... Якщо я повернуся живим і не станеться нічого такого, що могло б зашкодити нам вільно відплисти звідси, дону Дієґо буде подаровано життя, так само, як і кожному з вас. Але коли станеться якесь лихо — все одно чи то через зраду, а чи через нещасливий випадок, бій, як я вже мав честь пояснити, розпочне постріл із цієї гармати, і твій батько буде першою жертвою конфлікту.
Блад замовк. Серед його товаришів прокотилися схвальні вигуки, тим часом як іспанці занепокоїлись. Молодий Еспіноса мінився в лиці, чекаючи вказівок батька. Але батько мовчав. Мужність дона Дієґо, здавалося, прикро зрадила його перед таким жорстоким випробуванням. Він безпорадно завис у своїх страшних путах і мовчав. Мабуть, він не наважувався радити синові не погоджуватись на таку пропозицію і водночас соромився спонукати його пристати на неї.
— Ну годі! — сказав Блад. — Гадаю, що я висловився досить зрозуміло?
Дон Естебан провів язиком по пересохлих губах і тильною стороною руки змахнув холодний піт з лоба. Очі його якусь мить у відчаї дивилися на плечі батька, немов благаючи про пораду. Але батько мовчав. З горла хлопця вихопився звук, схожий на ридання.
— Я... я згоден, — відповів він нарешті і, повернувшись до іспанців, почав їх гарячково переконувати. — І ви... ви теж погоджуйтесь! Заради дона Дієґо, заради самих себе, заради всіх нас. Коли ви не згодитесь, цей капітан без жалю розправиться з нами.
Оскільки дон Естебан погодився, а їхній командир не наказував опиратися, то навіщо накликати на себе погибель виявом непотрібного героїзму? Без зайвих вагань іспанці як один відповіли, що робитимуть усе, чого від них вимагатимуть.
Блад повернувся й підійшов до дона Дієґо:
— Дуже шкодую, що я змушений залишити вас у такій незручній позі, але... — На секунду він замовк і насупився, пильно розглядаючи полоненого, потім, після ледве вловимої паузи, знову заговорив: — Думаю, що вам не слід боятися чогось більшого, ніж ця незручність, і повірте мені, що я скорочу неприємності, наскільки зможу.
Дон Дієго не відповідав.
Пітер Блад зачекав якусь мить, уважно розглядаючи його, потім вклонився і вийшов.
Розділ XII. Дон Педро Санґре
«Сінко Льяґас» і «Енкарнасьйон» після відповідного обміну сигналами лягли в дрейф на відстані у чверть милі. Через простір, що їх розділяв, від першого корабля, злегка здіймаючись на освітлених сонцем хвилях, поспішав човен, укомплектований шістьма іспанськими моряками. Капітан Блад і дон Естебан д’Еспіноса влаштувалися на кормі.
Човен також віз дві скрині з грошима — п’ятдесятьма тисячами песо. Золото за всіх часів вважали кращим свідоцтвом доброї волі, і Блад вирішив, що в усіх відносинах видимість добрих намірів має бути цілком на його боці. Правда, його товариші вважали це удавання перевищенням усіх розумних меж. Але воля Блада переважила. Він до того ж захопив із собою адресований одному іспанському грандові великий пакунок із численними печатками й гербом Еспіноси — ще один речовий доказ, наспіх сфабрикований у каюті «Сінко Льяґаса». Уже дорогою Блад закінчував інструктувати свого молодого супутника.
Дон Естебан висловив занепокоєння:
— А що станеться, якщо ви викриєте себе?
— Це буде нещастя для всіх. Я порадив твоєму батькові помолитися за наш успіх. Тож покладаюся на вас і сподіваюсь, що ви допоможете мені істотніше.
— Я зроблю все, що зможу. Бог свідок, що зроблю! — палко запевнив хлопець.
Блад стримано кивнув, і обоє вони не сказали більше жодного слова, аж поки шлюпка не торкнулася обшивки велетенського «Енкарнасьйона». Першим сходами пішов дон Естебан, а капітан Блад уважно стежив за ним. На шкафуті зустрічав сам адмірал — красивий, самодостатній чоловік, дуже високий і жорсткий, трохи старший і сивіший за дона Дієґо й дуже схожий на нього. Він був у компанії чотирьох офіцерів і ченця в чорно-білій сутані домініканського ордену.
Дон Міґель розкрив обійми для племінника, чию нерішучість і розгубленість він сприйняв за хвилювання, притис його до своїх грудей і повернувся, щоб привітати супутника дона Естебана.
Пітер Блад витончено вклонився — принаймні зовні він був абсолютно спокійним.
— Я, — відрекомендувався він, переклавши буквально своє прізвище, — дон Педро Санґре, безталанний кабальєро, нещодавно звільнений від полону хоробрим батьком дона Естебана.
І кількома словами він змалював вигадані обставини його захоплення проклятими єретиками, які володіють островом Барбадос, і подробиці звільнення.
— Подякуємо Господові, — промовив чернець, вислухавши розповідь.
— Нині і прісно і во віки віків, — відповів Блад, потупивши очі, — він згадав, що є ревним католиком.
Адмірал і офіцери, що супроводжували його, доброзичливо й зі співчуттям вислухали Блада. Потім настала черга страшного питання:
— А де ж мій брат? Чому він сам не прибув привітати мене?
Молодий Еспіноса відповів:
— Батькові прикро, що йому довелося відмовитися від честі й задоволення бачити вас, дядечку. На жаль, він трохи нездужає. О, нічого серйозного! Його трохи лихоманить через легке поранення під час недавнього нападу на Барбадос, коли було щасливо визволено й цього кабальєро.
— Зажди, племіннику, зажди, — з іронічною суворістю перервав його дон Міґель. — Я не хочу навіть чути про такі речі, бо маю честь у тутешніх морях представляти його католицьку величність короля Іспанії, а він перебуває в мирі з королем Англії. Ти вже й так наговорив зайвого. Я намагатимусь забути про це якомога швидше, до того ж попрошу і вас, панове, забути слова мого родича, — додав він, звертаючись до офіцерів. При цьому дон Міґель підморгнув капітанові Бладу, в очах якого спалахнув веселий вогник. — Що ж, якщо дон Дієґо не може зустрітися зі мною, я сам поїду до нього.