Але мадемуазель із жахом відсахнулася. Це була дівчина на порозі жіночності, висока, з чудовими формами, з важкими кучерями блискучого чорного волосся навколо обличчя кольору слонової кістки. Вираз обличчя та низько опущені вії великих темних очей тільки підкреслювали її гордовитість.
За мить коханий був поруч із нею — кинувши свою закривавлену алебарду, він широко розкинув руки, щоб обійняти її. Проте, потрапивши в його обійми, з яких їй уже не легко було вирватись, дівчина тільки зіщулилась; страх спотворив її майже досконале обличчя, вибивши з нього залишки гордовитості.
— Моя, моя, нарешті, і на зло всім! — тріумфально вигукнув він, театрально, але й по-справжньому героїчно.
Але дівчина, упираючись щосили руками в його груди, силувалась відштовхнути свого героя:
— Чому... чому ти вбив його?
Він засміявся, як і личить героєві; і з міною бога, який зглянувся на простого смертного, пишномовно відповів:
— Він став між нами. Хай смерть його буде символом і пересторогою для тих, хто наважиться розділити нас! Вони згадають його і затремтять!
Це було так красиво, приголомшливо — жести Левассера були такими широкими й витонченими, а його магнетизм настільки переконливим, що дівчина, відкинувши свій безглуздий страх, безсило впала йому на груди. А він, перекинувши її через плече, під схвальні вигуки команди легко й урочисто поніс дорогоцінну ношу на палубу свого корабля. Її неуважний брат, можливо, порушив ту романтичну ідилію, але завжди пильний Каузак спокійно збив його з ніг, а потім зв’язав, як дичину.
Після цього, поки капітан у каюті втішався усмішками коханої, Каузак заходився коло трофеїв. Голландській команді було наказано взяти баркас і забиратися хоч у пекло. На щастя, екіпаж був невеликий — менше ніж тридцять людей, і баркас, хоч і перевантажений, вмістив усіх. Потім Каузак, оглянувши вантаж, залишив на «Джонґроуві» свого старшину і два десятки людей з наказом іти за «Ла Фудр», який він вів на південь — до Підвітряних островів.
Каузак зараз не був схильний радіти. Ризик, на який вони пішли, захопивши голландський бриг і вчинивши насильство до членів сім’ї губернатора Тортуґи, був незмірно вищий, ніж вартість здобутих трофеїв. З похмурим обличчям він це й сказав Левассеру.
— Тримай свої думки при собі, — відповів йому капітан. — Невже ти думаєш, що я дурень і, підставляючи шию для петлі, не подбав про те, щоб розрізати мотузок? Я поставлю губернаторові Тортуґи такі умови, які він буде змушений прийняти. Установіть курс на Вірген Магра. Там ми зійдемо на берег і все влаштуємо. А ще приведи в каюту того шмаркача д’Ожерона.
Левассер повернувся до дами свого серця.
За хвилину туди ж привели і брата цієї леді. Капітан підвівся, щоб зустріти його, пригнувшись, щоб не стукнутись головою об стелю каюти. Мадемуазель теж піднялася.
— А оце навіщо? — спитала вона Левассера, показуючи на зв’язані руки її брата — залишки обережності Каузака.
— Мені самому шкода, — мовив Левассер, — і хочеться покласти цьому край. Хай мосьє д’Ожерон дасть мені слово честі...
— Я не дам вам жодного слова! — вигукнув зблідлий юнак, якому не бракувало сили духу.
— Сама бачиш — Левассер стенув плечима, ніби з глибоким жалем, і обурена мадемуазель повернулася до свого брата.
— Анрі, це нерозумно! Ти поводишся зовсім не як мій друг. Ти...
— Дурненька, маленька... — відповів її брат. Це «маленька» було не на своєму місці; бо дівчина була вища за хлопця. — Дурненька, ти думаєш, я міг би залишитися твоїм другом, якби принизився до переговорів із цим мерзенним піратом?
— Спокійно, мій юний півнику! — Левассер засміявся, але сміх цей не обіцяв нічого приємного.
— Хіба ти не бачиш, скільки лиха завдало твоє безумство! Скільки загинуло людей з примхи цього чудовиська! Невже не бачиш, що ти потрапила до пастки звіра, собаки, народженого на смітнику і вихованого серед злодіїв та вбивць?..
Він міг би сказати більше, але Левассер ударив його по обличчю. Левассер, бачте, не любив почути правду про себе.
Мадемуазель д’Ожерон ледь стрималась від крику, а хлопець відсахнувся під ударом. Він прихилився з розсіченою губою до стіни каюти. Але дух його зломлено не було, на його блідому обличчі заграла жахлива посмішка, а очі шукали сестру.
— Бачиш, — сказав він просто. — Він б’є бранця, у якого зв’язані руки Прості слова, сповнені неймовірного презирства, розбудили в Левассера нестримну лють, яка завжди тільки й чекала нагоди, щоб вибухнути.
— Що б ти зробив, щеня, якби твої руки були вільні? — Він схопив хлопця за комір камзола і струсонув. — Відповідай! Що б ти зробив? Базіко! Пустодзвін... — Слідом хлинув потік слів, значення яких дівчина не знала, але легко могла здогадатися про їхній брудний зміст.
З блідими щічками, вона стояла біля столу в каюті та благала Левассера, щоб той зупинився. У відповідь пірат, скорчившись, розчахнув двері й виштовхнув її брата з каюти.
— Киньте цю погань у трюм, до нових розпоряджень! — загарчав він і зачинив двері.
Заспокоївшись, він знову повернувся до дівчини з примирливою посмішкою. Але вона не всміхнулася йому у відповідь. Вона побачила природу свого героя без красивої обгортки, як це було раніше, і знайшла видовище відразливим і страшним. Дівчина згадала звіряче вбивство капітана голландців і нарешті зрозуміла, що її брат сказав правду. Вираз панічного страху спотворив обличчя Мадлен, і, щоб не впасти, вона схопилася за стіл.
— Люба, що це з тобою? — Левассер підійшов ближче. Вона відступила перед ним. Від його посмішки та блиску очей в неї боляче стислося серце.
А коли вона дійшла до кінця каюти і далі відступати було нікуди, він схопив жертву довгими руками і грубо притяг до себе.
— Ні, ні! — вона задихалась.
— Так, так... — Він знущався з неї, та його насмішка була найстрашнішою річчю з усіх. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів, а Левассер, навмисне завдаючи їй болю, незграбно притиснув її до себе й поцілував, зірвавши із себе залишки маски героя.
— Дурненька, ти не почула, що твій брат сказав? Тепер ти в моїй владі! Пам’ятай це, і пам’ятай, що ти сама написала мені. Я не той чоловік, хто дозволяє жінкам дуріти. Отож раджу взятися за розум, моя мила, ти ж знала, на що йшла. Маєш те, чого хотіла. — Він ще раз поцілував її, на цей раз майже з презирством, і відштовхнув від себе, порадивши: — Годі гніватись! Щоб потім не довелося пошкодувати.
Раптом хтось постукав. Проклинаючи непроханих гостей, Левассер пішов відчинити. Перед ним стояв Каузак. Обличчя бретонця було серйозним. Він прийшов, щоб повідомити, що внаслідок одного з пострілів голландця виникла теча. Стривожившись, Левассер вийшов разом із ним. У хорошу погоду ця теча загрозливою не була, але на випадок шторму могла стати серйозною небезпекою. За борт спустили матроса, щоб він прикрив пробоїну парусиною. Запрацювали насоси.
Попереду, над самим обрієм, тепер можна було побачити низькі хмари. Хмурий Каузак пояснив, що це найпівнічніший із групи Віргінських островів..
— Ми маємо якнайшвидше дістатися туди — там знайдемо собі притулок і відремонтуємо корабель, — сказав Левассер. — Ця спека надто підозріла. Шторм може захопити нас раніше, ніж ми досягнемо суші.
— Шторм або щось іще, — сказав Каузак похмуро. — Хіба ви не помітили?
Він показав далеко за правий борт.
Левассер перевів погляд, і в нього перехопило дух. Миль за п’ять від них він побачив два великі кораблі, що прямували до них.
— А що буде, коли вони почнуть переслідувати нас? — не міг заспокоїтися Каузак.
— Ми? Будемо битися попри те, готові ми до цього чи ні, — вилаявся Левассер.
— Рішення відчаю, — презирливо просичав Каузак. Щоб підкреслити це, він сплюнув на палубу. — Ось що буває, коли виходиш у море з закоханим відчайдухом. Треба взяти себе в руки, капітане! Із цієї брудної історії з голландцем ми так просто не викрутимось.
Решту дня думки Левассера непокоїло все, що завгодно, — крім кохання. Він залишався на палубі, його очі тепер раз у раз поглядали то на сушу, то на кораблі, що поволі наближалися. Марно було шукати порятунку у чистому морі, та й теча могла стати небезпечною. Він знав, що сутичка неминуча. І тільки надвечір, коли до берега лишалося три милі й Левассер уже зібрався наказувати, щоб приготувалися до бою, він почув голос матроса зі спостережної рубки, який повідомив, що більший з двох кораблів — «Арабелла», а її супутник, напевне, трофейний.