— Будь ти проклятий! — Левассер побагровів від люті та смикнувся в бік Блада. — Невже тобі всього мало?
— О, чому ж «мало»? Двадцять тисяч песо для негайного розподілу.
— У мене їх нема.
— Тоді хай полонених купить той, хто має гроші.
— А в кого, по-вашому, вони є, якщо їх немає в мене? Хто може внести таку суму?
— Я, — відповів капітан Блад.
— Ти? — У Левассера відвисла щелепа. — Ти... ти хочеш дівчину?
— Чому ж ні? І я перевершу вас і в галантності, бо піду на деякі матеріальні жертви, щоб мати цю дівчину, і в чесності, бо готовий заплатити за те, що мені потрібне.
Левассер дивився на нього, по-дурному роззявивши рота. Позаду нього, також спантеличені, скупчилися його офіцери.
Капітан Блад знову сів на бочку й витягнув із внутрішньої кишені камзолу маленьку шкіряну торбинку.
— Я радий, що в змозі вирішити труднощі, що в якийсь момент здавалися нерозв’язними.
І перед виряченими очима Левассера і його офіцерів він розв’язав торбинку й висипав у ліву долоню чотири чи п’ять перлин, кожна завбільшки з горобине яйце. У торбинці було двадцять таких. Найдобірніші з них були часткою трофеїв, що залишилися ув Блада після нальоту флотилію шукачів перлин.
— Ви хвалилися, що добре розумієтесь на перлах, Каузак. У скільки ви оціните оцю?
Бретонець пожадливо схопив грубими пальцями кульку, що мінилася всіма барвами райдуги, оцінюючи її своїм єдиним, але натренованим у цьому ділі оком.
— Тисяча песо, — коротко кинув він.
— Ви отримаєте за них значно більше на Тортузі або Ямайці, — сказав капітан Блад, — і вдвічі більше у Європі. Але я приймаю вашу оцінку. Вони всі майже одного розміру, як ви можете бачити. Тут дванадцять, загальною вартістю дванадцять тисяч песо, тобто саме стільки, скільки належить команді «Ла Фудр». Ось і маєте ваші три п’ятих, що обумовлені угодою. Що ж до восьми тисяч песо, які належать команді «Арабелли», то я відповім перед своїми людьми. А ти, Волверстон, забери, будь ласка, мою власність на борт «Арабелли».
Показавши на бранців, Блад знову підвівся.
— О ні! — крикнув Левассер, нарешті давши волю гніву. — Не чіпайте її!
Він був кинувся на капітана Блада, який, міцно стуливши губи, стояв трохи осторонь, насторожено спостерігаючи за противником.
Але дорогу Левассерові заступив один із його офіцерів.
— Заради Бога, капітане! Що ви збираєтесь робити? Адже справу вирішено. Вирішено по честі й із задоволенням для всіх.
— Для всіх? — роз’ярився Левассер. — Он як! Для всіх вас, ви, тварюки! А про мене ви подумали?
Каузак, із перлами, затиснутими в його величезному кулаці, підійшов до Левассера з іншого боку.
— Не будь дурнем, капітане. Тобі хочеться сутички між командами? Адже в нього мало не вдвічі більше людей. Навіщо тобі ця дівчина? Бог з нею, хай бере. Він добре заплатив за неї, та й обійшовся з нами чесно.
— Обійшовся чесно? — кричав розлючений капітан. — Ах ви...
У його багатому й мерзенному словнику забракло відповідної лайки, щоб схарактеризувати лейтенанта. Він ударив Каузака кулаком, що той аж поточився і мало не впав. Перлини розсипалися по піску.
Каузак пірнув за ними, немов плавець у воду, його товариші за ним. Бо з помстою можна й зачекати. Кілька хвилин вони мацали там, стоячи на рачки, старанно вишукуючи перлини і забувши про все на світі, навіть не помітивши, як закінчилася почата перед ними драма.
Рука Левассера схопилася за шпагу, його обличчя обернулось на білу маску люті, і він рішуче заступив дорогу Бладу, що збирався йти....
— Ти не візьмеш її, поки я живий! — вигукував він.
— Тоді я заберу її, коли ти помреш, — сказав капітан Блад, і його власний клинок спалахнув у сонячному сяйві. — В угоді сказано, що будь-яка людина, незалежно від рангу, яка приховає хоч найменшу частину трофеїв, бодай одне песо, має бути повішеною на нок-реї. Власне, я й збирався зробити це з тобою. Але, бачу, ти хочеш іншої смерті, паскудо, то хай буде по-твоєму!
Він відмахнувся від тих, хто волів їм завадити, і шпаги капітанів, дзенькнувши, схрестилися.
Молодий д’Ожерон дивився, приголомшений, не в змозі навіть уявити, якими будуть для нього наслідки такого двобою. Між тим двоє людей Блада, які зайняли місце негрів-охоронців біля французів, одразу ж зняли мотузок із голови д’Ожерона.
Бій закінчився швидко. Звіряча сила, на яку Левассер так упевнено покладався, не змогла протистояти спритності й відпрацьованій майстерності ірландця. Коли Левассер лежав долілиць на білому піску з проткнутими обома легенями, викашлюючи своє шахрайське життя, капітан Блад, стоячи над поваленим супротивником, спокійно й рішуче глянув на Каузака.
— Гадаю, це скасовує угоду між нами, — сказав він.
Бездушним, цинічним поглядом спостерігав Каузак, як смикається тіло його недавнього ватажка. Якби Левассер був людиною іншої вдачі, справа могла б закінчитися зовсім не так. Але тоді, звичайно, капітан Блад удався б до іншої тактики. А тепер люди Левассера не відчували до нього ні любові, ні жалості, ні будь-якої відданості. Його прихильники були найзапеклішими негідниками серед «берегового братства», і єдиною їхньою пристрастю була ненаситна зажерливість. Капітан Блад добре зіграв на цій зажерливості, довівши їм, що Левассер завинив перед ними в найтяжчому злочині — у привласненні того, що можна було перетворити на золото й розділити між ними.
Ось тому, коли загрозливий натовп корсарів підійшов до театру цієї швидкої трагікомедії, Каузак втихомирив їх кількома словами.
Бачачи, що вони все ще вагаються, Блад для прискорення благополучної розв’язки додав:
— Якщо ви прийдете до нашої якірної стоянки, ви отримаєте свою частку здобичі із захопленого нами «Сант-Яґо» і можете розпоряджатися нею, як заманеться.
Вони перетнули острів, забравши обох полонених. Здобич було поділено, вони вже могли розійтися, але Каузак, якого більшість команди обрала наступником Левассера, заново запропонував Бладу послуги всієї французької команди.
— Ви можете знову плавати зі мною, — відповів йому капітан: — Але можете зробити це за умови, що ви помиритеся з голландцями й повернете їм бриг разом із його вантажем.
Умову було прийнято, і капітан Блад пішов відвідати своїх гостей — дітей губернатора Тортуги.
Мадемуазель д’Ожерон і її брат, з рук якого зняли мотузок, сиділи у великій каюті «Арабелли».
Негр Бенджамін, стюард і кок капітана Блада, приніс на стіл їжу та вино, запросивши гостей попоїсти. Але обоє д’Ожеронів ні до чого не торкнулися. Брат і сестра мучилися від болісних передчуттів, думаючи, що потрапили з дощу та під ринву. Нарешті, не витримавши напруги, мадемуазель д’Ожерон упала перед своїм братом на коліна, благаючи в нього прощення за все те лихо, до якого призвело її безумство.
Проте її брат не був у настрої прощати.
— Я радий, що ти хоч тепер зрозуміла, що накоїла. І тепер інший пірат уже купив тебе, і ти належиш йому. Сподіваюся, що це ти теж розумієш.
Він міг би сказати більше, але перервався, побачивши, що двері каюти відчиняються. Капітан Блад, який щойно владнав справу з прихильниками Левассера, прийшов сюди. Юний д’Ожерон навіть не спробував стишити пронизливий голос, тож капітан почув дві останні фрази француза. Тому він чудово розумів, чому дівчина за його появи схопилася та злякано відсахнулася.
— Мадемуазель, — сказав він своєю поганенькою, але біглою французькою, — прошу вас звільнитися від страху. На борту цього корабля до вас будуть ставитись з усією належною вам пошаною. Щойно будемо готові вийти в море, ми візьмемо курс на Тортуґу, щоб відвезти вас до вашого батька. І благаю, не вважайте, що я купив вас, як сказав ваш брат. Щоб відвести небезпеку, я був змушений підкупити банду негідників — тільки так вони б вийшли з покори тому мерзотникові, який захопив вас. Так я зміг урятувати вас від загибелі. Якщо бажаєте, то можете вважати сплачений мною викуп дружньою позичкою, яку повернете за нагоди.
Дівчина, сама собі не вірячи, зачудовано дивилася на нього, а юний д’Ожерон навіть підвівся від подиву.
— Мосьє, ви кажете це серйозно?