Цієї ночі він спав на облавку свого корабля, якого, із властивою йому пишномовністю, назвав «Ла Фудр», що в перекладі означає «блискавка». Тут наступного дня він і зустрівся з Бладом, якого іронічно привітав його як свого адмірала. Капітан «Арабелли» намірявся уточнити певні деталі спільного плавання, з яких нас цікавить лише те, що вони домовились: якщо в морі — випадково чи за необхідності — їм доведеться розділитися, то їм належить якнайшвидше зустрітися на Тортузі.
Після нетривалої наради Левасер пригостив свого адмірала обідом і вони підняли келихи за успіх експедиції. При цьому Левасер так постарався, що напився до непритомності.
Надвечір Пітер Блад повернувся на свій корабель, червоний фальшборт якого й позолочені амбразури виблискували у променях призахідного сонця.
Його серце ятрив неспокій. Я вже завважував, що він непогано розбирався в людях, і неприємне враження, що на нього справив Левасер, викликало тривогу, що лише посилювалась із наближенням виходу в море. Він поділився своїми тривогами із Волверстоном, котрий зустрів його на облавку «Арабелли»:
— Дідько вас усіх ухопи, волоцюги! Це ви вмовили мене укласти з ним угоду. Й навряд чи з цього вийде щось путнє!
Та велет лише насмішкувато примружив єдине, налите кров’ю око, усміхнувся і, зауважив, вергаючи своєю масивною щелепою, мов жорнами:
— Ми скрутимо в’язи цьому собаці, якщо він спробує зрадити нас.
— Так, звісно, якщо на той час матимемо змогу зробити це, — відповів Блад і, прямуючи до своєї каюти, додав: — Уранці, з відпливом, виходимо в море.
Розділ 14
«Подвиги» Левасера
Уранці, за годину до відплиття, до облавку «Ла Фудр» підійшов маленький тубільний човен — легке каное. Сидів у ньому мулат у коротких штанях із невичиненої шкури і з червоною ковдрою на плечах, що правила йому за плащ. Мулат передав Левасеру складений у кілька разів брудний папірець.
Капітан розгорнув м’яту цидулку з нерівними рядками, написаними рукою доньки губернатора:
Коханий мій! Я перебуваю на нідерландському бригу «Джонгроув», і незабаром він вийде в море. Мій батько-тиран вирішив назавжди нас розлучити, і під опікою мого брата відправляє мене до Європи. Молю вас про порятунок! Звільніть мене, мій герою!
Ви полишили мене, та все ж я палко кохаю вас.
Це пристрасне благання розчулило «героя». Насупившись, він окинув поглядом бухту шукаючи там нідерландський бриг, що мав відплисти до Амстердама з вантажем шкур та тютюну.
У маленькій бухточці не було брига, і Левасер накинувся на мулата з кулаками з вимогою повідомити, куди дівся корабель. Замість відповіді мулат тремтячою рукою вказав на пінисте море, де ледь біліла цятка вітрила. Він був уже далеко за рифами, що слугували природними сторожами цитаделі.
— Бриг там, — пробурчав він.
— Там?! — французове обличчя зблідло; якийсь час він пильно вдивлявся у море, а потім, уже не стримуючи свій паскудний темперамент, заверещав: — Де тебе раніше носило, хай тобі грець? Відповідай!
Переляканий незрозумілим вибухом люті, мулат зіщулився. Він не міг дати бодай якоїсь відповіді, навіть якби й мав її — його скував страх.
Люто вищиривши зуби, Левасер схопив мулата за горлянку і, двічі із силою трусонувши, відкинув до облавка. Вдарившись головою об планшир, мулат упав і більше не підводився. З розтуленого рота цебеніла кров.
— Викинути цю гидоту за борт! — наказав Левасер своїм людям, що стояли на шкафуті. — І піднімайте якір. Вирушаємо за нідерландцем.
— Капітане, в чому річ?
Левасер побачив перед собою широколицього лейтенанта Каузака — кремезного кривоногого бретонця, що спокійно поклав йому руку на плече.
Вплітаючи в свою оповідь брудну лайку, Левасер повідомив йому про свої наміри.
Каузак похитав головою:
— Нідерландський бриг? Ні, так не піде! Ніхто нам цього не дозволить.
— І який дідько мені завадить? — чи то від гніву, чи від здивування заверещав Левасер.
— Перш за все твоя команда. А крім неї є ще капітан Блад.
— Капітана Блада я не боюсь…
— А дарма… Він дужчий силою, потужністю зброї і кількістю людей. А ще мені здається, що він скоріше нас потопить, аніж дасть нам поквитатися з нідерландцями. Я ж казав тобі, що в цього капітана свої, особливі, погляди на каперство.
— Он воно як?! — скрегочучи зубами, процідив Левасер.
Він замислився, вдивляючись у далекий вітрильник, та лишень на якусь мить.
Кмітливість та ініціатива, що їх помітив капітан Блад, допомогли Левасеру миттю вийти зі становища. У душі він кляв свою угоду з Бладом і вже обмірковував, як йому обвести компаньйона навколо пальця. Каузак мав рацію: Блад нізащо не дозволить здійснити напад на нідерландське судно, але ж це можна зробити і без нього. А як усе завершиться, Блад буде змушений погодитися, адже сперечатися буде пізно.
Не минуло й години, як «Арабелла» й «Ла Фур» підняли якорі й вийшли у море. Капітан Блад здивувався, що Левасер повів свій корабель трохи іншим курсом, та невдовзі «Ла Фудр» ліг на узгоджений курс, якого, до речі, й притримувалося судно, що йшло ген-ген на видноколі під білосніжними вітрилами.
Нідерландський бриг було видно протягом усього дня, хоча надвечір він зменшився до розмірів малопомітної крапки у північній частині неозорого водного плеса. Курс, якого мали триматися Блад і Левасер, пролягав на схід, уздовж північного узбережжя острова Гаїті. Протягом ночі «Арабелла» трималась курсу, та на світанку наступного дня в морі пливла лише вона. Під покровом ночі «Ла Фудр» підняв на реях усі свої вітрила й повернув на північний схід.
Каузак ще раз спробував завадити Левасеру чинити свавілля на кораблі.
— Дідько б тебе ухопив! — відповів зарозумілий капітан. — Судно є судном, і немає різниці: іспанське воно чи нідерландське. Наша мета — захоплення кораблів, і цього досить для команди. Інших пояснень не буде!
На це лейтенант нічого не відповів. Він знав зміст цидулки, що її приніс мулат, розумів, що предметом жаги Левасера є не корабель, а дівчина, тож лише скрушно похитав головою. Та наказ капітана не обговорюється, і він почеберяв на своїх кривих ніжках, аби віддати всі необхідні розпорядження.
На сході сонця «Ла Фудр» вже був на відстані милі від «Джонгроува».
Брат мадемуазель д’Ожерон упізнав корабель Левасера й не на жарт перелякався. Свою тривогу він передав і капітанові нідерландського судна. На «Джонгроуві» підняли додаткові вітрила, сподіваючись відірватися від «Ла Фудр». Левасер трохи завернув праворуч і мчав за нідерландцем доти, доки не зміг дати попереджувальний постріл упоперек курсу «Джонгроува». Нідерландець розвернувся кормою й відкрив вогонь. Невеличкі гарматні ядра просвистіли над судном Левасера, лише трохи пошкодивши вітрила. Й поки кораблі йшли на зближення, «Джонгроуву» вдалося зробити лише один бортовий залп.
За п’ять хвилин абордажні гаки вже міцно зачепили облавок «Джонгроува», й корсари з криками перестрибували з палуби «Ла Фудр» на шкафут нідерландського судна.
Капітан «Джонгроува», буряковий од гніву, підійшов до пірата. Нідерландець ішов у супроводі елегантного молодика, в якому Левасер упізнав свого майбутнього свояка.
— Капітане Левасер! — вигукнув нідерландець. — Це неприпустиме нахабство з вашого боку! Що ви робите на моєму кораблі?