Віднині з Левасерової голови вивітрились усі думки про мадемуазель д’Ожерон. Він нипав палубою, нетерпляче позираючи то на далеку сушу, то на кораблі, що повільно, та все ж невблаганно наближались. Іти у відкрите море з пробоїною йому зась, тож він розумів, що не уникне сутички. Надвечір, перебуваючи за три милі від берега, він уже готовий був дати команду до бою, як раптом мало не зомлів од слів матроса зі спостережного посту на щоглі.
— Одне із двох суден — «Арабелла», — доповів той. — А інше, здається, трофейне.
Та це приємне повідомлення не порадувало Каузака.
— Що далі, то гірше… — буркнув він похмуро. — А що скаже Блад щодо нашого нідерландця?
— Хай каже, що хоче! — засміявся Левасер, досі перебуваючи під враженням неймовірного полегшення.
— А що нам робити з дітьми губернатора Тортуги?
— Він не має знати про них.
— Та зрештою йому все стане відомо.
— Так, але до того часу я домовлюсь із губернатором. Я придумав спосіб змусити д’Ожерона домовитися зі мною.
Невдовзі чотири кораблі кинули якорі біля північного берега Вігрен Магри. Це був маленький вузький острівець, завдовжки дванадцять миль і завширшки три милі, без рослинності й води, населений лише птахами й черепахами. У південній частині острова було багато соляних ставків.
Левасер наказав спустити човен і в супроводі Каузака та двох офіцерів зійшов на «Арабеллу».
— Здається, наша тривала розлука виявилася вельми прибутковою — вітав Левасера капітан Блад, прямуючи з ним до великої каюти для підбиття підсумків.
«Арабеллі» вдалося захопити «Сантьяго» — великий іспанський корабель із двадцятьма шістьома гарматами. Із Пуерто-Ріко він віз 120 тонн какао, 40 тисяч песо й коштовностей вартістю 10 тисяч песо. Дві п’ятих здобичі, за угодою, належали Левасеру і його команді. Одразу ж поділили гроші й коштовності, а какао вирішили продати на острові Тортуга.
Настала Левасерова черга звітувати про справи. З кожним хвалькуватим словом француза Блад дедалі хмурнішав. Повідомлення компаньйона викликало в нього гнів. Дурістю було перетворити дружніх нідерландців на ворогів через крам, вартість якого не перевищувала двадцять тисяч песо. Та Левасер відповів Бладу так, як і Каузаку: їм потрібні судна для наміченого походу. Можливо, задоволений вдалим днем, Блад лише стенув плечима на те й махнув рукою. Левасер запропонував, щоб «Арабелла» й захоплене нею судно повернулися на Тортугу. Там би вони розвантажили какао і Блад мав би змогу завербувати нових людей — благо, вже є на чому їх перевозити. Сам же Левасер збирався зайнятися ремонтом свого корабля. Потім він планував попрямувати на південь, до острова Салтатюдос, що досить зручно розташований на 11° північної довготи. Тут Левасер мав очікувати на Блада, аби разом із ним здійснити напад на Маракайбо.
На щастя для Левасера, капітан Блад не лише погодився з його планом, а й виявив бажання відплисти негайно.
Щойно «Арабелла» зникла за обрієм, як Левасер завів свої кораблі в лагуну й наказав розбити на березі намети, в яких мала жити корабельна команда на час ремонту судна.
Надвечір вітер посилився. Почався шторм із ураганом. Левасер тішився, що встиг переправити людей на берег, а кораблі завести в безпечний сховок. На якусь мить він замислився про те, що зараз переживає капітан Блад, який потрапив у цей страшний шторм, та одразу ж прогнав ці думки, адже не міг собі дозволити довго чимось перейматися.
Розділ 15
Викуп
Ранок наступного дня видався пречудовий. Прозоре повітря після шторму просякло солонкуватими пахощами озер, що долинали з південної частини острова. На піщаній відмілині, біля підніжжя білих дюн, поряд із парусиновим наметом Левасера можна було спостерігати дивну сцену.
Французький пірат сидів на порожній діжці й мізкував, як уникнути гніву губернатора Тортуги.
Навколо нього, охороняючи свого вожака, тинялись шестеро офіцерів. П’ятеро з них — неотесані мисливці у брудних шкірянках і штанях, шостий — Каузак. Перед Левасером стояв молодий д’Ожерон, обабіч нього — двоє напівголих негрів. Д’Ожерон був зодягнений у сорочку з мереживними шлярками на рукавах, сатинові короткі панталони й гарні черевики з дубленої козлячої шкіри. З нього здерли камзол, а руки зв’язали за спиною. Миловидне обличчя юнака виглядало виснаженим. Тут, на піщаному пагорбі, у незручній позі сиділа і його сестра. Вона була дуже бліда. Під маскою величі дівчина марно намагалася приховати сльози. Левасер довго говорив, звертаючись до д’Ожерона, й нарешті з удаваною поштивістю заявив:
— Гадаю, мосьє, тепер ви все зрозуміли. Та, щоб уникнути непорозумінь, ще раз поясню: ваш викуп становить двадцять тисяч песо. Якщо ви дасте слово повернутися на це місце, я відпускаю вас на Тортугу. На поїздку маєте місяць. Вам надаються всі можливості туди дістатися. Мадемуазель д’Ожерон залишиться заручницею. Навряд чи для вашого батька ця сума буде зависокою, адже в неї входить ціна за свободу сина й вартість посагу доньки. Дідько мене забирай, та здається, що я надто скромний! Адже про мосьє д’Ожерона ходять чутки, що він дуже заможний.
Д’Ожерон-молодший підвів голову і сміливо поглянув піратові у вічі:
— Я відмовляюсь — категорично! Розумієте? Можете робити зі мною все, що вам заманеться. Я проклинаю вас, брудний пірате без совісті й честі!
— Що за слова! — посміхнувся Левасер. — Що за темперамент і що за дурість! А ви не подумали, що я можу з вами зробити, якщо ви й надалі відмовлятиметеся зі мною співпрацювати? Я маю всі можливості, аби змусити погодитися будь-якого упертюха. А ще не забудьте, що я тримаю заручницею вашу сестру, на кону її честь. А як ви часом забудете повернутися з посагом, то можете мене не вважати нечесним, якщо раптом я забуду одружитися з Мадлен.
По цих словах Левасер вишкірився й підморгнув юнакові, помітивши при цьому, що обличчя брата Мадлен аж сіпнулося від жаху. Д’Ожерон кинув дикий погляд на сестру і прочитав у її очах відчай.
Відраза й лють накотилися на юнака новою хвилею.
— Ні, псяко! Ні! Тисячу разів ні!
— Нерозважливо опиратися, — холодно, досить спокійно, але з удаваним співчуттям зауважив Левасер. У його руках звивалась мотузка, поздовж якої він механічно зав’язував вузлики. Пірат здійняв мотузку вгору й запитав:
— Знаєте, що це таке? Це чотки болю. Після знайомства з ними не один упертий єретик перетворився на католика. Ці чотки додають людині розуму, та так, що очі в них вилазять на лоба.
— Робіть, що хочете!
Левасер жбурнув мотузку одному з негрів, і той ухопив її на льоту й швидко закрутив навколо голови бранця. Між вузлуватою мотузкою і головою він ставив невеличкий шмат металу — круглий і тонкий, подібний до цибуха люльки. Тупо вирячившись на свого капітана, негр чекав на знак, аби розпочати тортури.
Левасер подивився на свою жертву — обличчя д’Ожерона стало свинцевим, а на чолі виступив піт.
Мадемуазель д’Ожерон скрикнула й хотіла було зірватися з місця, та її зупинила варта, й дівчина зі стогоном опустилась на пісок.
— Отямтеся й позбавте свою сестру від такого видовища, — неквапом промовив Левасер. — Та й зрештою, невже названа мною сума така велика? Для вашого батька це дрібничка. Ще раз повторюся: я й так вельми скромний. Та коли вже я сказав «двадцять тисяч песо», хай буде так.
— Із вашого дозволу, я б хотів знати, за що ви призначили суму двадцять тисяч песо?
Це питання прозвучало поганою французькою, але чітким приємним голосом, у якому, здавалося, бриніли ледь вловимі нотки злої іронії, якою так хизувався Левасер.
Левасер і його офіцери здивовано озирнулись.
На дюні на фоні темно-синього неба всі побачили зграбну фігуру високого стрункого чоловіка у чорному камзолі, розшитому золотими галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве Бладове обличчя, яскравою плямою виділявся червоний плюмаж із страусового пір’я. Левасер вилаявся од здивування, звівся на ноги й одразу ж опанував собою. Він міркував собі, що як Бладу вдалося витримати вчорашній шторм, то зараз він мав перебувати ген-ген на шляху до Тортуги.