Батько глянув на Сашка, покрутив нетерпляче батогом і мугукнув, та так, що в Сашка і серце тьохнуло:
– Я тебе не зберу!
– Звичайно, не зберете, даю голову на одсіч, що не зберете! – запалився Сашко. – Бо куди ви зерно кинули? В землю суху, необроблену: впало те зернятко бідне, пити хоче, вогкости йому дай, а її немає, бо посуха, можливо, буде, та не тиждень, та немає й два – і зійде воно немічне, – факт, що половина вигорить!
– Я тебе вигорю! – знову озвався батько.
– Даю чесне комсомольське слово, що вигорить! – образився Сашко. – Не вірите, ось побачите. Та мало того, що вигорить, – зерно нікуди не годитиметься, бо ви його не очистили; з куколем посіяли, а ви знаєте, який ото кукіль, його тільки в землю кинь, тоді пропадай, хлібець – заб'є.
Сашко промовчав трохи і вже тихше казав далі:
– Отоді і наслідки побачите. Сумні, тату, наслідки будуть, хліба до Різдва не хватить, корму худобі не вистачить, організм у неї послабне, а там хвороба, можливо, яка прикинеться, не витримає тую хворобу організм слабий худоб'ячий – дриґ-дриґ, припустімо, корова ногами, і немає корови – немає молока. А там, гляди, і кінь дриґ-дриґ – немає коня, нічим хазяйнувати – розорилось хазяйство. Та й нам не краще – ви, думаєте, хліб із куколем дуже пользовита штука, – зовсім ні, тату, я це все в гурткові проходив і знаю, попоїсте ви ото тиждень такий хлібець із куколем – нічого, а далі щось у вас у животі колоти почне, а далі корчити стане вас, місця ви собі не знайдете – болі неймовірні, а потім здриґнете, раз, раз, у крайньому разі, три, ікнете – й нема.
Батько одсунувся, глянув злякано на Сашка, потім:
– А так, ти, сучий сину, смерти моєї хочеш, так, значить, помирай, батько?
Сашко аж руками плеснув:
– Ну, хто ж каже: помирай. Ви ж думки моєї, тату, не перекручуйте, хіба я кажу, що обов'язково помрете, – можливо. Запевняти не можна, але... все може бути, ви не дивіться на це радісно, бо це таке діло – тріп-тріп – і немає вас.
– А, так, значить, мене немає, – підвівся батько.
– От ви знову, тату, хто ж каже, що немає? Можливо, що не буде.
– А, не буде... Злазь із воза, падло!
Батіг батьків пройшовся по спині, і Сашко миттю опинився долі.
Через півгодини батько в'їжджав у село, а позаду віддаля йшов Сашко, похнюпивши голову, і бубонів незадоволено:
– От і побалакай з таким – ти йому слово, а він тебе пужалном. Ех!
__________
Оповідання Цапа Бородатого
Коли чутка про конкурс на найкращого молодого господаря облетіла увесь двір, Цап Бородатий, жуючи пучечок сіна, промовив:
– Була, братці, мені з цим конкурсом рахуба!
Між худобою Цап Бородатий уславився, як добрий промовець і дотепний оповідач. На загальних зборах ніхто так не вмів будувати своєї доповіді, розсмішити присутніх сміховинкою або кинути з місця дотепну репліку, як він.
Все жіноцтво в дворі було закохане в нього, а до того ж він був нежонатий, бо в селі не було жадної порядної кози.
Зачувши про пригоду, худоба почала прохати його розповісти її.
Цап Бородатий було почав відмовлятися, а потім згодився і, оточений колом своїх товаришів, ліг зручніше на солому й почав своє оповідання:
– Трапилась ця історія з моїм колишнім господарем Яшею Трьохполкою: було це так, щоб вам і не збрехати, років два тому.
Цап Бородатий не даремно вславився добрим красномовцем, він так барвисто й захопливо розповідав пригоду, що за ввесь час його промови ніхто й слова не промовив, навіть кнур Кирпатий, що був надзвичайно товстий і мав п'ятнадцять пудів живої ваги й під час доповідів голосно хрюкав, за що одержував завжди сувору догану від голови зборів, тепер лежав, заплющивши очі, і лише час од часу легенько похрюкував.
Про овечок і говорити не доводиться, вони висолопили свої прозорі очі й боялися проґавити хоч одно слово любого Цапа Бородатого. На зло своїм баранам вони були всі, як одна, закохані в Цапа.
– Господар мій був прекрасна людина, – мовив далі оповідач, – він мав неабиякий талант красномовця, навіть я, що чув чимало на своєму віку красномовців, ідучи з пасовиська мимо сельбуду, часто зупинявся й годинами слухав палкі промови Яші про шестипілля, про інтенсивні культури, про раціоналізацію сільського господарства і про шляхи соціялізму. Господарство Яші було не дуже велике – кінь Сухоребрий, корова Мелашка, вівця Бирка та я. Яша мав дванадцять нагрузок і тому не міг якслід узятись за своє господарство, і нам частенько доводилось бути ненапованими й голодними, але це не заваджало бути мені з Яшею добрими друзями. Яша був палкий фізкультурник, а з мене, як вам усім добре відомо, теж непоганий спортсмен, і ми часто з ним влаштовували змагання: ставши рачки серед двору, намагалися звалити один одного додолу. Між іншим, ні трішки не хвастаю, коли скажу, що я частенько з цих змагань виходив переможцем, бо мушу зазначити, як не кріпка була голова в Яші, вона все ж таки була далеко слабіша за мою. За ці змагання нам від матері Яші доводилось зазнавати багато неприємностей. Яшу мати взивала «дурноголовим барбосом», «наказанієм Господнім», а мені просто чухрала боки лозиною.