А дядько Фанас, вражений ще дужче, цмокає й гукає, озираючи всіх:
– Скажи на милість – газу повно! Ох ти ж, будь ти неладний!
– А от в Америці так не такі ще гази виробляють, – каже далі доповідач.
– А ти там був? – не вірить дід Омелько.
Гаврик не звертає на це уваги.
– Є такий газ, що й для ока непомітний, і от, приміром, нюхнули ви, тітко Параско, отого для ока непомітного газу, і враз вам плакати захочеться, ви як заплачете...
– Та що ти, господь з тобою, хай бог милує од напасти такої! – махає злякано тітка Параска руками на Гаврика.
– А там нюхнув ще хтонебудь та й собі в плач, а через хвилину все село як ридне, як заголосить!
Дядько Фанас зовсім вражений.
– Скажи на милість – все село?! Ах ти ж, їдять тебе мухи!
– Все село!
– А то це є газ чихательний, нюхаєш його... та... як... як... а... ах...
Гаврилові залоскотало в носі, і він, не доказавши слова, несподівано голосно чхнув.
Хтось був засміявся, але враз замовк, бо також несподівано дядько Фанас, що сидів на першій лаві, чхнув і собі дуже й товсто. В ту ж мить тонко чхнула тітка Мотря, а за нею в гурті чхнуло разом декілька голосів.
Гаврик здивовано глянув на своїх слухачів і тепер тільки помітив, що вся кімната була заслана сизим якимсь туманом.
Гаврик зблід як крейда, бо помітив, як із сусідніх дверей кімнату заповняв синій газ.
Він ледве вимовив:
– Братці, газ! – і метнувся до других дверей.
– Рятуйте! Газ! – ухнуло в кімнаті, і хуторяни випередили Гаврика. Знесилений і переляканий кидався він на всі боки, бо ніяк не міг добратися до запруджених дверей.
Дихати ставало чимдалі важче.
Тоді Гаврик рішив проскочити, не дихаючи, сторожову кімнату, звідки йшов газ, і, рішуче затуливши рота руками, кинувся туди.
... Через хвилину прожогом вискочив звідти й спокійно гукнув до хуторян, що й досі ніяк не могли проскочити у вузенькі двері:
– Спокійно, товариші, спокійно, громадяни! Ну, куди ви претесь? Ніякого газу немає – просто дід Макар грубу запалив, а бовдура одчинити забув, – і помовчавши обурено, додав:
– Скільки не вчи, а вони по-своєму, ну й народ, що б із вами було, якби дійсно газ побачили?!
__________
Щирий українець
Як?! Ви не знаєте Ничипора Мартиновича Голопупенка? Не знаєте Ничипора Мартиновича, того, що має довгі козацькі вуса, того, що принципово носить українську сорочку, гаптовану в «Кустарспілці», того, що взимку носить сіру смушеву українську шапку, того, що має двох синів – Тараса й Остапа, того, що знає напам'ять «Івана Підкову», «Б'ють пороги» й «Перебендю», того, що має в хаті заквітчаний рушниками портрет батька Тараса, того, що в п'єсі «Ковбаса та чарка» грає Шпоньку, а в «Сватанні на Гончарівці» – старшого свата, того, що лається виключно російською мовою, того, що всі звуть «щирим українцем». Та хіба ж ви його не знаєте?
●●●
Уперше я зустрів Ничипора Мартиновича торік у Тарасів день за Основ'яненським мостом. Лежав, бідолаха, на снігу п'яненький, нівроку йому, лежав, плакав і деклямував:
Було колись в Україні –
Ревіли гармати;
Було колись – за-а-порожці
Вмі-і-і-ли па-а-а-нувати!
І потім ще дужче заплакав і схлипуючи казав далі:
Спи, Тарасе, тихо, тихо,
Поки бог розбудить;
Твого слова на Вкраїні
Повік не забудуть.
Та так зайшовся слізьми, що аж жалко стало бідолаху.
Підвів я його й повів додому.
– З панахиди йду-у, по батькові Тарасові правили панахиду, – розповідав схлипуючи Ничипір Мартинович, а потім хитнув головою, заплакав ще дужче, приказуючи крізь плач:
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись,
Виростають нехрищені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають...
– Випив, з горя випив, – вгамувався, нарешті, Ничипір Мартинович, а далі скрикнув і знову заплакав:
– Та хіба ж тепер п'ють! Колись пили, боже мій, як пили, голубе мій, як пили! – Послухай, голубе:
У Києві на Подолі
Козаки гуляють:
Як ту воду цебром-відром
Вино розливають;
Льохи, шинки з шинкарками,
З винами, з медами
Закупили запоріжці
Та й п'ють коряками...
– Голубе сизий мій, – коряками пили! – гукав захоплено Ничипір Мартинович, – а хіба в нас п'ють?! А люди були, що то за люди були!
В червоних штанях оксамитних
Матнею вулицю мете –
Іде козак!
Коня, свого товариша,