У січні 1944 р. був заарештований геста по, перебував під слідством у Берлінській в'яз ниці. Після закінчення слідства був інтерно ваний у м. Гіршегг, у подальшому перебував у концтаборі Заксенхаузен. 18.10.1944 р. був звільнений.
У 1947 р на третьому Великому Зборі українських націоналістів був обраний пожиттєвим головою ОУН (Мельника).
Помер та похований у Люксембурзі.
Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Спогади про Андрія Мельника, Нестеров, 6. р.; Вісті братства колишній вояків 1 УД УНА — Мюнхен. — 1964. — Ч. 115; ЦДАГПОу. — Ф. 263, архівно-слідча справа Кураха М. С.; Некролог//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1965. — № 1. — С. 56; Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 88, 89, 175, 197, 220, 247, 425, 426.
(?—?) — полковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан артилерії.
У 1920 р. викладав артилерійську справу у Кам'янецькій спільній юнацькій школі. З 01.08.1920 р. — начальник персонального відділу Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55.
(07.08.1889-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Яблунівка Київської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр — старшина управління постачання 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 26.
(15.02.1886—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився у с. Оспушня Товмацького повіту у Галичині. Закінчив Станіславську гімназію. У 1907–1910 рр. відбув військову службу у 57-му піхотному полку австро-угорської армії. Склав іспит на звання фенриха. Закінчив факультет права та економіки Львівського університету. 01.08.1914 р. був мобілізований до 35-го стрілецького полку. 22.03.1915 р. v складі залоги фортеці Перемишль потрапив до російського полону. Останнє звання в австро-угорській армії — фенрих.
06.06.1918 р. приїхав в Україну, викладав у Роменській гімназії. 27.01.1919 р вступив за мобілізацією до 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР, був старшим осавулом штабу дивізії. З початку лютого 1919 р. і до кінця квітня 1319 р. — командир 56-го пішого Дієвого Немирівського полку Дієвої армії УНР. Подальша лоля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4543. — Оп. 1. — Спр. 17. — С. 80
(12.02.1870-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Верхньодніпровськ. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920 р. був понижений у званні до козака (кінноти), однак незабаром звання підполковника було повернуте. З 11.12.1920 р. — приділений до штабу 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653. — С. 67–72; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34;
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Німець за походженням, народився у Петраковській губернії. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 25.01.1919 р до жовтня 1919 р. — помічник начальника розвідчого відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Стр. 37. — С. 201–204.
(1887-15.07.1962) — старшина Дієвої армії УНР.
Походив із козаків Всевеликого Війська Донського. Закінчив Донський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище, Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1915). У 1917 р. — старший ад'ютант відділу генерал-квартирмейстерства штабу 1-ї армії. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 01.04.1918 р. — помічник начальника частини по службі та навчанню військ Генерального штабу Української Держави. Під час Гетьманату був підвищений до звання військового старшини. У січні—травні 1919 р. — завуч Київської інженерної школи, у складі якої 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. Станом на вересень 1919 р. — штаб-старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.
Восени 1919 р. перейшов на бік білих. З 28.11.1919 р. — на службі у Збройних Силах Півдня Росії: начальник штабу 6-ї Донської пластунської бригади, з 25.03.1920 р. — у резерві Донського корпусу ЗСПР.
З 1923 р. — на еміграції в Югославії. Був головою суду честі 4-го відділу Російського Загальновійськового Союзу.
З 25.10.1941 р. — ад'ютант, а з 04.01.1942 р. — командир 2-го полку Російського корпусу, сформованого німцями на Балканах.
Після закінчення війни емігрував до США. Помер та похований у Ново-Дівеєвському Успенському монастирі, штат Нью-Йорк.
ЦДАВОУ. - ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Зварич І. Київська інженерна юнацька школа//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 91— 107; Незабытые могилы. — Москва — 2004. — Т. 4. — С. 511; Русский Корпус на Балканах во время II Великой войны, 1941–1945. — СПб. — 1999. — С. 413.
(12.02.1882-9.07.1920) — генерал-хорунжий Армії УНР (посмертно).
Народився у Києві, походив із дворянської родини Полтавської губернії. Закінчив два класи Полтавської духовної семінарії, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1905), вийшов підпоручиком до 198-го піхотного резервового Олександро-Невського полку (Санкт-Петербург). Незабаром перевівся до 197-го піхотного Лісного полку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). Брав участь у Першій світовій війні: з липня 1914 р. — молодший ад'ютант мобілізаційного відділу штабу військ Гвардії та Петроградської військової округи. З 11.11.1914 р. — старший ад'ютант та в. о. начальника штабу 12-ї Сибірської стрілецької дивізії. У 1915 р. — старший ад'ютант штабу 1-ї Фінляндської стрілецької дивізії. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915, за бій 14–16.01.1915). З грудня 1915 р. — старший ад'ютант штабу 105-ї піхотної дивізії. З червня 1916 р — штаб-старшина для доручень штабу 32-го армійського корпусу. З вересня 1916 р. начальник зв'язку штабу 11-ї армії. З березня 1917 р. — начальник штабу 105-ї дивізії. З вересня 1917 р. — начальник штабу 1-ї Турке станської стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Мєшківський Євген, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
З 10.03.1918 р. — начальник оперативного відділу Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. За часів Гетьманату був підвищений до звання полковника. Після початку протигетьманського повстання виїхав з відрядженням до Одеси, по дорозі був схоплений повстанцями. Звільнений за особистим розпорядженням С. Петлюри. З 10.12.1918 р. — ' начальник штабу Української Галицької армії. З 26.02.1919 р. — начальник штабу Південно-Східної групи (згодом — Східного фронту) Дієвої армії УНР. У травні—липні 1919 р. — військовий представник УНР у Румунії. З 22.07.1919 р. — начальник штабу Волинської групи Дієвої армії УНР. З 20.11.1919 р. — начальник штабу Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. захворів на тиф, 06.12.1919 р. був евакуйований до шпиталю у Рівному, на той час — польську територію. З лютого 19.04.1920 р. — начальник мобілізаційної управи Генерального штабу УНР. З травня 1920 р. — начальник 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР. 05.07.1920 р. був смертельно поранений у бою під Чорним Островом. 09.07.1921 р. був посмертно підвищений до звання генерала-хорунжого.