ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204.
(24.08.1894-12.01.1962) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Бабаї Харківської губернії. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З березня 1918 р. служив у 2-му Запорізькому полку Армії УНР. З грудня 1918 р. — у 3-му (згодом — 21-му) Запорізькому полку ім. Наливайка Дієвої армії УНР. З червня 1920 р. — ад'ютант куреня ім. Наливайка 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
31923 р. — на еміграції у Варшаві, з 1950 р. в Австралії. Помер та похований у Канберрі.
Мойсеєнко Варфоломій, фото 1920 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим — Нью-Йорк. — 1956)
Енциклопедія Української Діяспори. — Київ — Нью-Йорк — Чікаго — Мельборн. — 1995. — Т. 4 (Австралія-Азія — Африка). — С. 126; Вісті братства колишній вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1962. — Ч. 105; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 38.
(25.03.1896-07.02.1971) — сотник Армії УНР.
Народився у м. Кам'янець-Подільський.
У 1917 р. — хорунжий 1-го Гайдамацького куреня в Одесі. З січня 1918 р. служив у полку ім. Сагайдачного у Києві, брав участь у вуличних боях у січні 1918 р. З 09.02.1918 р., після розформування полісу, вступив до 1-го Запорізького куреня (згодом — полку) Окремої Запорізької бригади військ Центральної Ради. 01.04.1918 р. разом з іншими старшинами 2-го куреня 1-го Запорізького полку був виділений на формування 4-го Запорізького полісу ім Богдана Хмельницького Армії УНР. До кінця 1919 р — ад'ютант цього полку. З 08.11.1920 р. — ад'ютант начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.
Монкевич Борис, фото 1921 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956)
Після ліквідації таборів інтернованих вояків Армії УНР жив на еміграції у Варшаві.
Після Другої світової війни емігрував до Канади. Автор кількох праць з історії запорізьких частин та досі неопублікованих спогадів. У Канаді був довголітнім членом Ради гетьманського руху. Помер та похований у Монреалі.
Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928; Монкевич Б. Чорні Запорожці. — Львів. — 1929; Монкевич Б. Слідами запорожців//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 5; 1928. — Ч. 7; Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Монкевич Б. Нічний наступ Чорних Запорожців на с. Багринівці//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — С. 14–16; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 445; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С. 2.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 53-го піхотного Волинського полку (Кишинів). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. служив в Армії Української Держави — помічник командира 34-го пішого Лубенського полісу, з грудня 1918 р. — командир цього полісу. З лютого 1919 р. — командир кадрів 28-го пішого Стародубського полку у складі Запорізького корпусу Дієвої армії УНР У червні 1919 р. на чолі 28-го Стародубського полку ввійшов до складу Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З кінця травня до початку липня 1919 р командував 5-м пішим полісом Січових стрільців, що був створений з 28-го Стародубського та колишнього 5-го радянського стрілецького полісу, який перейшов на бік Дієвої армії УНР. На початку липня 5-й Січовий поліс Дієвої арллії УНР було розділено на два: 5-й (з колишніх радянців) та 28-й Стародубський. Залишався колландиром стародубців аж до саморозпуску Корпусу Січових стрільців 06.12.1919 р. Подальша доля невідома.
Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Самутин П. Організація українського війська за часів Української Держави у 1918//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1965. - № 5. — С. 12–15.
(17.01.1888—02.1920?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Народився у м. Симбірськ. Походив з родини польських засланців — вихідців з України. Закінчив Бєльську чоловічу гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище, служив у 123-му піхотному Козловському полку (Курськ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. закінчив один курс Академії Генерального штабу. Згодом — старший ад'ютант штабу 38-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З 19.11.1918 р. та у лютому — березні 1919 р. — начальник штабу 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: начальник штабу Збірної Волинської дивізії. Під час походу був залишений хворим на тиф в одному з сіл. Подальша доля невідома.
РГВИА — Ф. 409 — Оп. 1. - п/с 2984; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, Загальний список старшин Генштабу складений 21.111918. — С. 57-зв. — 58; Прохода В. Записки ло історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С 84— 117, Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 10–11; Бутович М Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волинському//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С 31–34; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 247–328.
(04.09.1885-?) — полковник Армії УНР.
Народився у Києві. Станом на 01.01.1910 р. — поручик Івангородської фортечної артилерії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1919 р. — командир батареї 5-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку.
З 1923 р. жив на еміграції у Щепіорно. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3527. — Оп. 1. — Спр. 5. — С. 17.
(13.12.1881-29.07.1925) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з селян с. Городище Сквирського повіту Київської губернії. 30.09.1902 р. був покликаний на військову службу до 165-го піхотного Луцького полку (Київ) на правах однорічника 2-го розряду. 31.08.1903 р. вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища, яке закінчив 26.02.1906 р. першим — з занесенням на мармурову дошку. Після закінчення училища служив у 131-му піхотному Тираспольському полку. 07.12.1906 р. — 02.06.1907 р. викладав російську мову у школі підпрапорщиків 33-ї піхотної дивізії. 20.06.—05.09.1907 р. був відряджений у справі охорони кордону в с. Каракурт Карської області. 02.02.1908 р. перевівся до Ковненської фортечної артилерії. 26.09.1911 р. після вступних іспитів був зарахований до Олександрівської Військово-юридичної академії. З 31.08.1913 р — штабс-капітан. 26.05.1914 р. закінчив академію за 1-м розрядом. Поступив у розпорядження Головного Військово-судового управління. З початком Першої світової війни за власним бажанням повернувся до Ковненської фортечної артилерії, де прийняв роту. Брав участь у боях за фортецю Ковно. З 24.10.1915 р. був переведений на військово-прокурорську посаду до корпусного суду 4-го армійського корпусу. З вересня 1915 р. обіймав посади військового слідчого 35-го, 31-го, 1-го Гвардійського корпусів, Окремої армії. З 21.08.1917 рр. — товариш військового прокурора Південно-Західного фронту. З 06.08.1917 р. — підполковник.
Мошинський Євген, фото 1919 року (ЦДАКФДУ)
З 01.01.1918 р. — начальник кодифікаційного відділу Судового управління Генерального військового секретаріату УНР. З 09.08.1918 р. — начальник юрисконсульського відділу Головної військово-юридичної управи Військового міністерства Української Держави. З 01.09.1918 р. — товариш прокурора Київського військового вищого суду. З 23.03.1919 р. — начальник Законодавчої управи Головного військово-юридичного управління Військового міністерства УНР. З 14.06.1919 р. — начальник Головного військово-юридичного управління та головний військовий прокурор УНР. З 31.01.1920 р. — начальник Головного військово-юридичного управління. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий.