Машинський Євген, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
Помер та похований у м Лунинець на Поліссі.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 15-182; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 72–74; Оп. 2. — Спр. 823. — С. 16; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 67
(10.06.1878-09.12.1963) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив Київське піхотне юнкерське училище, вийшов підпоручиком до 98-го піхотного Юр'євського полку (Двинськ). У 1917 р. — інтендант 10-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 29.01.1919 р. — інтендант 10-го Дієвого корпусу Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — головний індентант Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.
З літа 1919 р. — у Збройних Силах Півдня Росії, працював в інтендантському управлінні Севастопольської фортеці.
Помер та похований у м. Елуж (Бельгія).
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25, Середа М. Отаман Козир-Зірка//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 4. — С. 664.
(6.03.1894 — після 1957) — полковник Армії УНР.
Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (01.05.1915), Севастопольську авіаційну школу (10.07.1917 р.). Під час Першої світової війни — прапорщик 70-го піхотного Ряжського полку. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З 13.09.1918 р. — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — помічник інспектора авіації Київського району Дієвої армії УНР. З 09.04.1919 р. — командир Київського авіаційного загону Дієвої армії УНР. З 20.08.1919 р. — експерт у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехо-Словаччині та Австрії. З 13.09.1920 р. — т. в. о. начальника та начальник Управи Повітряного флоту Військового міністерства УНР.
З 1922 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив лісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1927). Згодом працював лісником на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу Гетьманців-Державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника Союзу у Чехо-Словаччині.
Мурашко Василь, фото 1930-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)
У 1942 р. за сприяння П. Скоропадського відвідав Київ та Лохвицю. Був відкликаний німцями з України, оскільки виступив з критикою німецького режиму на окупованих українських територіях. З цієї ж причини після повернення до Чехо-Словаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944 р. — початку 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Влітку 1945 р. був заарештований СМЕРШем, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехо-Словаччині.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 838. — С. 160–161; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Киів. — 1996. — Кн. 3. — С. 197–198. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 147.
(?—?) — український військовий діяч.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1917–1919 рр. — член партії соціалістів-самостійників. З 18.12.1917 р. до початку січня 1918 р. — начальник 2-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. Під час протигетьманського повстання очолив 1-й Білоцерківський запасний полк, згодом сформував т. зв. Особливий загін у складі військ Директорії. У січні 1919 р. прибув з загоном до Лубен, де з власної ініціативи розстріляв колишнього начальника 11-ї пішої дивізії генерала Олександровича, який був прихильником П. Скоропадського. Навесні 1919 р., за спогадами сучасників, збожеволів. Подальша доля невідома.
Р. С. Осінь 1918 р. на Харківщині//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 3. — С. 8–9.
Українські старшини, представники німецького та австрійського командування під час параду 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР на Софійській площі, квітень 1918 року. Праворуч крайній — командир 4-го пішого полку Січових стрільців Євген Коновалець (ЦДАКФДУ)
Керівник 1-і козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії складає звіт представникам австро-угорського командування про перехід дивізії до складу Армії Української Держави, серпень 1918 року (ЦДАКФДУ)
Н
(05.08.1875-?) — полковник Армії УНР.
Народився на Полтавщині. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1894), Офіцерську артилерійську школу. Служив у 9-й артилерійський бригаді (Полтава), у складі якої брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах. Нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами і биндою та Георгіївською зброєю. З 01.01.1916 р. — командир дивізіону 9-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — полковник. 10.02.1918 р. — демобілізувався.
Навроцький Володимир, фото 1905 року (з приватної колекції О. Пересадька)
З 01.05.1918 р. — командир 11-ї гарматної бригади Армії Української Держави. У 1919 р. — начальник постачання 8-го Катеринославського коша дієвої армії УНР. З 25.08.1919 р. — старшина для доручень 2-ю товариша військового міністра УНР у справах постачання.
З 1920 р. — жив на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 10. — С. 17; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 213.
(27.08.1896-08.06.1967) — підполковник Армії УНР Народився у м. Кременчук:. Закінчив 2-гу Харківську гімназію, 2-гу Московську школу прапорщиків (1915). У складі 6-го стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Нагнибіда Іван, фото 1930-х років («Дороговказ»)
З 09.12.1917 р. — командир сотні 121-ю пішою Пензенського полку військ Центральної Ради. Закінчив Інструкторську школу старшин, з 01.05.1918 р. — сотенний командир Одеської інструкторської школи старшин. З 09.09.1918 р. — командир сотні 39-го пішого Харківського полку Армії Української Держави. З 10.01.1919 р. — помічник командира 9-го Дієвого корпусу Дієвої армії УНР, з 05.07.1919 р. — вартовий старшина Головного управління Генерального штабу УНР. 3 02.01.1920 р. — штаб-старшина для доручень при начальнику постачання Армії УНР, з 17.11.1921 р. — секретар начальника Генерального штабу УНР.
3 1923 р. мешкав на еміграції у Лодзі (Польща), з 1947 р. — у США.
Помер у Нью-Йорку, похований у Баунд-Бруці.
ЦДАВОУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1596. — С. 3–5; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1967. — № 5/6. — С. 93.