Нетреба Тадей, фото 20-х років (ЦДАВОУ)
З 15.12.1917 р. — в українській армії. У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин Армії Української Держави (3-й випуск), служив у 62-му пішому Бахмутському полку 8-го Катеринославського корпусу Армії Української Держави. 29.12.1918 р, перебуваючи на посаді ад'ютанта командувача військ УНР на Катеринославщині, був поранений у бою з загонами Махно під Катеринославом, втратив праве око. Після одужання служив у 1-му Синьому полку Дієвої армії УНР. У 1920 р. — командир кінної півсотні штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. У 1921 р. співпрацював з Партизансько-Повстанським штабом Ю. Тютюнника У 1920–1923 рр. служив у 6-й Січовій дивізії Армії УНР.
На інтернації перебував у таборі Щепіорно. Емігрував до Франції, до м. Лур'є, прийняв священицький сан. Помер у Франції.
ЦДАВОУ — Ф. 3523. — Оп. 1. — Спр. 2. — С. 25–28; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1596. — С. 101–102; Герчанівський Д. Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963. — С. 33–34; Самутін П. Командний складі VI-oi Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С. 76; Левченко С. 8-й Катеринославський корпус//За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9. — С. 68.
(1864 — до 1926) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Слов'янськ Катеринославської губернії. На військову службу вступив у 1882 р. Станом на 01.01.1910 р. — капітан 63-го піхотного Углицького полку (м. Соколка). Напередодні Першої світової війни пішов у відставку. 05.10.1914 р. був мобілізований до армії з призначенням на посаду командира 125-ї Курської дружини. Останнє звання у російській армії — підполковник.
На службі в українській армії з 1920 р.: влітку 1920 р. — у старшинській сотні 6-ї запасної бригади Армії УНР. З 12.09.1920 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. Станом на 01.10.1922 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР Похований на українському військовому цвинтарі у Щепіорно.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 653. — С 30; Спр. 923. — С. 41–44.
(27.06.1877—?) — підполковник ветеринарної служби Армії УНР.
Народився у Мінську. Закінчив 1-шу Мінську духовну семінарію (1896), Варшавський ветеринарний інститут (1901). Працював повітовим ветеринарним лікарем Ігуменського повіту. З травня 1914 р. — ветеринарний лікар ст. Сарни. З серпня 1915 р. — у розпорядженні завідувача ветеринарної частини 3-ї армії Західного фронту. З березня 1916 р. — у розпорядженні управління гуртів худоби київського інтендантства. З жовтня 1916 р. — працівник відділу транспорту худоби київського інтендантства. З лютого 1918 р. — працівник відділу демобілізації кінського складу Південно-Західного фронту. У червні 1918 р. — повернувся на довоєнну посаду ветеринарного лікаря ст. Сарни.
З лютого 1919 р. — ветеринарний лікар 19-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 16.06.1919 р. — ветеринарний лікар 1-ї запасної кінної бригади Дієвої армії УНР (переформована у полк 16.07.1919 р.). Восени 1919 р. захворів на тиф. З 12.12.1919 р. — молодший лікар ветеринар ного шпиталю етапу № 1 Української Галицької армії. З 04.04.1920 р. — комендант ветеринарного шпиталю 2-ї бригади ЧУГА. З 18.05.1920 р. — ветеринарний лікар 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З 24.03.1921 р. — підполковник ветеринарної служби. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 636. — С 20–26.
(01.12.1873-07.11.1925) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з селян с Варварівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію. 15.08.1891 р. був покликаний на військову службу до 36-го піхотного Орловського полку (Кременчук). 21.07.1893 р. отримав звання унтер-офіцера. 01.09.1893 р. був зарахований на навчання до Чугуївського піхотного юнкерського училища. 04.08.1895 р. — закінчив училище за 2-м розрядом, служив підпрапорщиком у 48-му піхотному Одеському полку. 03.09.1896 р., отримавши чин підпоручика, перейшов до 33-го піхотного Єлецького полку (Полтава). 30.11.1906—19.10.1907 р. був приділений до штабу Київської військової округи. Згодом повернувся у Єлецький полк. З початком Першої світової війни вирушив на фронт командиром батальйону 36-го піхотного Орловського полку. З 19.06.1914 р. — полковник. З січня 1915 р. — командир Звідного полку 9-ї піхотної дивізії X армійського корпусу. Мав поранення та контузію. З січня 1916 р. — командир 673-го піхотного Прилуцького полку. За Першу світову війну нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою та Георгіївською зброєю (20.11.1915, за бій 07–24.10.1914).
Восени 1917 р. перевівся до 1-го Українського (34-го армійського) корпусу, очолив 415-й піхотний Бахмутський (3-й Український Козацький) полк 1-ї Української Козацької дивізії військ Центральної Ради. Згодом — командир бригади цієї дивізії. З 06.01.1918 р. — начальник 1-ї Української дивізії військ Центральної Ради, згодом — Армії УНР та Армії Української Держави. З 08.06.1918 р. — командир бригади та помічник начальника 2-ї пішої дивізії Армії Української Держави (колишньої 1-ї Української 1-го Українського корпусу). З 30.12.1918 р. — начальник 1-ї пішої дивізії (згодом — 1-ї Волинської) Дієвої армії УНР. З 20.05.1919 р — помічник командувача Волинської групи Дієвої армії УНР. З 02.10.1919 р. — начальник 4-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР. З 31.10.1919 р. — помічник начальника Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. У лютому — квітні 1920 р. через хворобу О. Загродського, начальника Збірної Волинської дивізії, виконував його обов'язки. З 27.09.1920 р. — командувач Запасних військ УНР. З 27.11.1921 р. — у розпорядженні військового міністра УНР.
Никонів Наум, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
Помер у Каліші у станиці вояків-українців, похований на українському військовому цвинтарі у Щепіорно.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1 — п/с 1408; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп 1. — Спр. 68. — С. 83–84; Середа М Сторінка з історії визюльної боротьби/Літопис Червонса Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С 15–17) Прохода В. Записки до історії Сірих або Сіро>і<упаннигав//Та6ор. — Варшава — 1928. — Ч. 6. — С 39; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма — Київ — 2002.
(23.02.1883-26.03.1936) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Бориспіль. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1917 р. — на початку 1918 р. — старшина 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького військ Центральної Ради.
У 1920–1923 рр. — старшина штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
Помер на еміграції у м. Регон (Франція)
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 73. — С 14, РГВИА. — Ф. 3265. — Оп 1. — Спр. 1. — С. 10–11; Табор. — Варшава — 1936. — С. 93.
(27.12.1874—?) — командир куреня Армії УНР.
Закінчив Миколаївське інженерне училище (1896), служив у 6-му понтонному батальйоні (Київ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1917 р. — командир запасного понтонного батальйону у Києві, який у листопаді 1917 р. був українізований. Наприкінці 1918 р. — інспектор технічних частин 4-го Київського корпусу військ Директорії та Дієвої армії УНР. Станом на 16.08.1919 р. — командир 8-го Запорізького технічного куреня. Подальша доля невідома.
Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 24. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.