З 06.07.1918 р. — на українській військовій службі, старшина для доручень при Головній гарматній управі Армії Української Держави. Станом на 15.02.1919 р. — помічник начальника артилерії Південно-Західного району Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1 — п/с 124166; ЦДАВОУ — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 6-зв.
(07.05.1888-03.1922) — полковник Армії УНР.
Походив з родини офіцера, спадкового дворянина Іркутської губернії. Народився у Туркестані, у м. Скобелев, де служив батько. Закінчив 1-й кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1908), 1-й курс Михайлівської артилерійської академії. Служив у 1-й Туркестанській резервній батареї (Ташкент), згодом — в одному з Туркестанських артилерійських дивізіонів. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. — старшина управління артилерії 8-го Катеринославського корпусу Армії Української Держави. З 11.10.1918 р. — помічник начальника 2-ї частини відділу навчання військ Головного управління Генерального штабу Української Держави. З січня 1919 р. — помічник командира 6-го важкого гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, який був переданий до складу Української Галицької армії. Брав участь у боях проти польської армії, згодом — проти більшовиків. У листопаді 1919 р., після переходу УГА на бік білогвардійців та усунення з посади командира полку Я. Бутрима як «петлюрівця», очолив цей полк. Після переходу УГА на бік більшовиків полк було перейменовано на Окремий Галицький важкий гарматний дивізіон. 10.05.1920 р. на чолі дивізіону здався до польського полону з метою перейти до Армії УНР. З травня 1920 р. служив у 6-й Січовій дивізії Дієвої армії УНР. З 15.11.1920 р. — командир 6-го важкого гарматного куреня 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.
У липні 1921 р. закінчив у Львові курси розвідроботи, які діяли при Партизансько-Повстанському штабі Ю. Тютюнника, був призначений начальником розвідвідділу у Києві. У ніч з 24 на 25.07.1921 р. з підробними документами на прізвище Моісейчука перетнув радянсько-польський кордон та незабаром дістався до Києва, де мешкала дружина. Влаштувався писарем у 3-й Інженерний батальйон РСЧА, налагодив зв'язки з підпільною Всеукраїнською Козачою Радою, що діяла у Києві, тричі передавав розвідданні про дислокацію та чисельність РСЧА, про стан залізниць. Заарештований ЧК на початку березня 1922 р. після провалу Всеукраїнської Козачої Ради. Розстріляний.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 23.895; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 104; ДАСБу. — Фп. — Спр. 66646. — Т. 29, архівно-слідча справа Олексієва В. О. та шших; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Самутін П. Командний складі VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С. 80.
(16.06.1873-07.07.1933) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився в м. Умань Київської губернії, походив з родини урядовця. Закінчив Златопільську гімназію, слухав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах Київського університету. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпрапорщиком до 131-го піхотного Тираспольського полку (Київ). 07.11.1904 р. був відряджений на Далекий Схід до складу 21-го Східно-Сибірського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. 02.07.1906 р. повернувся до 131-го піхотного Тираспольського полку. З початком Першої світової війни був переведений до 279-го піхотного Лохвицького полку, що розгортався з кадрів 131-го піхотного Тираспольського полку 3 17.08.1914 р. — командир 4-го батальйону цього полку. З 06.10.1914 р. — капітан. Був двічі важко поранений: 10.10.1914 р. — кулею наскрізь у ліве плече та 26.04.1915 р. — кулею наскрізь у ліве стегно. З 06.11.1915 р. — підполковник. З 03.12.1915 р. — командир півбатальйону 75-го маршового батальйону. З 30.06.1916 р. — командир батальйону 8-го запасного піхотного полку. З 06.11.1916 р. — командир батальйону 278-го піхотного Кромського полісу. 25.03.1917 р. одержав звання полковника. З березня 1917 р. командир окремого дивізіону 2-го Запасного кавалерійського полку.
Ольшевський Володимир, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
З червня 1918 р. — командир куреня 27-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. Згодом — командир куреня 21-го пішого Сквирського полку Армії Української Держави. З 15.03.1919 р. — командир 19-го пішого Овруцького полку Дієвої армії УНР. З 11.04.1919 р. — командир 3-го куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР. 3 01.06.1919 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді—на початку грудня 1919 р. — в. о. начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. З 07.01.1920 р. — на посаді командувача всіх озброєних сил Уманщини. 24.01.1920 р. був захоплений гайдамаками загонів отамана Волоха та примусово зарахований козаком до 4-го Гайдамацького полку, звідки втік у середині лютого 1920 р. З 18.03.1920 р. був приділений для особливих доручень до штабу Армії УНР. З 25.03.1920 р. — приділений до штабу Збірної Волинської дивізії Армії УНР. З 01.06.1920 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі (у Лодзі та Познані). Помер та похований у Познані.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 93-349; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С 87–88, Оп. 2. — Спр. 653. — С 57–60; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С 253, 332.
(1895-06.09.1955) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Вербки Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Тифліську чоловічу гімназію, Тифліське піхотне юнкерське училище (1915). Кілька місяців перебував на фронті Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — підпоручик. Наприкінці 1915 р. потрапив до німецького полону.
Перебував у таборі Найсе-Шлеськ у Німеччині, був одним із організаторів українського військового руху у цьому таборі. У травні 1917 р разом із гуртком офіцерів-українців прибув до українізованого табору Ганноверіш-Мюнден. З 12.02.1918 р. — ад'ютант зі стройової частини штабу 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії. З 01.03.1918 р. — командир 2-го куреня 7-го Синьожупанного полку військ Центральної Ради. З початку травня 1918 р. — у запасі. З 01.09.1918 р. — молодший старшина 32-го пішого Сумського полку Армії Української Держави. З 27.11.1918 р. — начальник відділу штабу 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. З 31.01.1919 р. — т. в. о. начальника штабу 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. З 11.03.1919 р. — в. о. начальника штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З 22.06.1919 р. — помічник начальника військово-топографічної частини штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 20.07.1919 р. — помічник начальника розвідчого відділу штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. 06.12.1919 р. був інтернований польською владою. З лютого 1920 р. — молодший ад'ютант штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З кінця квітня 1920 р. — приділений до української військової місії у Варшаві. З 10.08.1920 р. — на посаді молодшого старшини закордонного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з того ж часу — офіційний представник Головного Отамана УНР у Берліні.
Омельченко Тиміш, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)