У 1921–1923 рр. перебував у таборі Щепіорно. Згодом жив у Рівному, видавав газету «Дзвін». Убитий у Рівному за нез'ясованих обставин.
Автор спогадів «Між двома світами».
Оскілко В. Між двома світами. — Рівне. — 1922; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С 73–96; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 9–61; 1936. - № 6. -G 13–64; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9–56; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність// За Державність. — Варшава. — 1938. — № 8. — С. 37–64; Порохівський Г. Штаб Південного фронту//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 15–18; Ч. 9. — С. 17–20; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 133–134; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 71, 80, 81, 83, 88, 91; Білоус 1. Отаман В. Оскілко і Перший Галицький стрілецький полк ім. от. Оскілка//Вісті братсва бувших вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1965. — Ч. 118. — С. 78–79; Ч. 119. — С. 110–111; Ч. 121. — С. 22–24; Незабытые могилы. — Москва — 2004. — Т. 5. — С. 266.
(1892—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Забарське Суразького повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З середини лютого 1919 р. — начальник Республіканської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 06.05.1919 р. — помічник командувача Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. 3 середини травня 1919 р. до грудня 1919 р. — начальник 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 18.05.1920 р. — начальник 1-ї запасної бригади, що мала бути сформована з мобілізованих селян Одеського, Тираспольського та Ананьївського повітів. Однак бригада не була сформована, оскільки Армія УНР відступила з українських територій. У 1921 р. — помічник командира 1-го кінного полку Чорних Запорожців 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 28.02.1922 р. — приділений до штабу 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С. 215; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Спр. 923. — С. 41–44; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 50; Капустянський М. Похід українських армій на Київ— Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 161, 224.
(21.12.1870-30.10.1923) — контр-адмірал Військово-морського флоту УНР.
Народився на Полтавщині. Нащадок гетьмана Данила Апостола. Закінчив Морський кадетський корпус (1890), служив на канонерських човнах «Запорожец», «Кубанец». Був командиром есмінця «Жуткий», флігель-капіта-ном штабу Чорноморського флоту, командиром канонерських човнів «Терец», «Запорожец». З 06.12.1912 р. — капітан 1-го рангу, командир бригади лінійних кораблів на Чорноморському флоті. Восени 1917 р. — навесні 1918 р. — комендант Севастополя. Контр-адмірал флоту.
Був одним із ініціаторів підняття українського прапора на Чорноморському флоті у Севастополі 30.04.1918 р. У травні 1918 р. — голова української делегації на переговорах з німцями щодо долі Чорноморського флоту. 17.12–24.12.1918 р. — товариш морського міністра УНР. З січня 1919 р. приватно жив у Одесі, очолював Український клуб. З 14.04.1920 р. — заступник Військового міністра УНР з морського флоту та головнокомандувач Чорноморського флоту УНР. Згодом — голова військово-морської місії УНР у Румунії. Помер та похований у Бухаресті.
Список флоту на 11.04.1916. — СПб. — 1916. — С. 102; Шрамченко С. Українські морські міністри і керівники морським відомством у 1917–1921 роках//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1935. — Ч. 6. — С. 2–3.
(24.02.1867-24.11.1941) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився у м. Конотоп Чернігівської губернії. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1887), вийшов підпоручиком до Київської фортечної артилерії. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1893). Служив на штабових посадах у Київській військовій окрузі. З 28.03.1904 р. — полковник, з 23.06.1904 р. — начальник штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир). З 14.08.1906 р. — начальник штабу 35-ї піхотної дивізії. З 23.03.1908 р. — командир 137-го піхотного Ніжинського полку. З 14.04.1913 р. — генерал-майор. З 14.11.1914 р. — начальник штабу XV армійського корпусу. З 02.12.1916 р. — начальник 136-ї піхотної дивізії. 04.05.1917 р. був звільнений у резерв.
На службі в українській армії з 15.04.1918 р. З червня 1918 р. до 12.10.1918 р. — на посаді начальника 8-ї пішої дивізії Армії Української Держави. У подальшому — член Військово-ученого Комітету при Генеральному штабі Української Держави. Після приходу до влади Директорії залишив українську службу.
З 1920 р. — білоемігрант. Помер у Парижі, похований на цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 40-зв. — 41; Список Генерального штаба на 1914 — СПб. — 1914; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 5. — С. 280.
(1890-02.05.1922) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився на ст. Роздольна Херсонської губернії. Походив з родини військового, генерала російської армії. Закінчив Пажеський корпус (1910), вийшов корнетом до 8-го гусарського Лубенського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Закінчив 2 курси Військової академії Генерального штабу (1917). У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 8-ї піхотної дивізії, старший ад'ютант штабу Кавказького кінного корпусу. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
Ошмаргишейн Юрій, фото 1920 року (ЦДАКФАУ)
З 21.04.1918 р. — командир сотні Лубенського кінно-козачого полку (згодом — Сердюцького). 20.11.1918 р. — на чолі 1-го дивізіону Лубенського Сердюцького кінно-козачого полісу перейшов на бік військ Директорії. З 16.12.1918 р. — начальник штабу Осадного корпусу військ Директорії. З 23.02.1919 р. перебував у місячній відпустці. З 23.03.1919 р — військовий аташе УНР у Сербії. Прибув до Белграду, але через неотримання від уряду УНР відповідних документів, іцо підтверджували б його повноваження, змушений був повернутися. З 01.07.1919 р. — начальник штабу 2-ї (11-ї) дивізії Січових стрільців. Дієвої армії УНР 15.12.1919 р. був інтернований польською владою. З 01.04.1920 р. — начальник штабу Української бригади у Чехо-Словаччині. З 29.09.1920 р. — т. в. о. начальника управління навчанням військ Генерального штабу УНР. З червня 1921 р. — начальник Партизансько-Повстанського штабу Юрка Тютюнника 3 жовтня 1921 р. — начальник штабу Української повстанської армії Ю. Тютюнника, на цій посаді брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р.
Підступно вбитий за незясованих обставин поблизу табору інтернованих вояків Дієвої армії УНР у Щепіорно. Похований у Калішу.
У Дієвій армії УНР також служив молодший брат Отмарштейна — сотник Борис Васильович Отмарштейн. У 1919 р. — помічник командира 1-го Лубенського полку. 03.11.1919 р. застрелився при переході полку на бік білих.