Восени 1917 р. брав активну участь в українізації 271-го піхотного запасного полку, згодом — в українізації 13-го піхотного Білозерського полку, який під назвою 19-го пішого Українського увійшов до складу 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. У 1918 р. закінчив Катеринославський учительський інститут. У 1920 р. повернувся до Армії УНР, у складі якої вийшов на інтернування до Польщі.
У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1927), працював інженером у Польщі. З 1940 р. працював викладачем в Українській технічній школі у Холмі.
З 1941 р. — заступник голови Українського допомогового комітету. У 1943 р. був заарештований гестапо, перебував 4 місяці в ув'язненні.
У 1948 р. емігрував до США, жив та помер у Буффало.
Некролог//Українське Козацтво. — Нью-Йорк. — 1974. — Ч. 3(29). — С. 54–55.
(07.01.1880—?) — полковник Армії УНР.
Походив із дворян Києва. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 5-го мортирного артилерійського полку. У складі 5-ї Східно-Сибірської стрілецької артилерійської бригади брав участь у Російсько- японській війні. Був контужений. Згодом служив у 5-й резервній артилерійській бригаді (Волочиськ). З 1911 р — у 47-й артилерійській бригаді (Саратов). На чолі 5-ї батареї цієї бригади пішов на Першу світову війну. З 31.03.1916 р. — командир 2-го дивізіону 47-ї артилерійської бригади. У 1917 р. — начальник 47-ї артилерійської бригади. З 15.04.1917 р. — полковник.
З 02.02.1918 р — рівненський повітовий військовий комендант. З 12.04.1918 р. — помічник губернського коменданта Поділля. З 06.06.1918 р — рівненський повітовий комендант. З 20.09.1918 р — начальник артилерійської частини штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — завідувач артилерійської частини штабу Лівобережного фронту Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р — завідувач артилерійської частини Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 25.03.1919 р — начальник постачання Запорізького корпусу. З 01.04.1919 р — начальник постачання Східного фронту Дієвої армії УНР (одночасно — командир панцерного потягу). З 15.04.1919 р — начальник комісії по прийому та класифікації майна Східного фронту, переданого румунській владі. У 1919–1920 рр. служив у Корпусі кордонної охорони УНР. У квітні 1920 р. — організатор та командир 14-го стрілецького куреня 5-ї бригади 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. Був поранений у ногу. З кінця липня 1920 р — приділений до штабу 3-ї Залізної стрілецької дивізії. Начальник Школи хорунжих військового часу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.
З 1923 р жив на еміграції в Тарнові. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 45–48; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60; Середа М. Отаман Божко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 1. — С. 10–12; Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби// За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч 10. — С. 220–230; Антончук Д. «Вапнярська Республіка»// За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 162, Героїчний бій під Чорним Островом. — Торонто. — 1961.
(1882—?) — полковник Армії УНР.
Походив із дворян Києва. Народився у м. Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Миколаївське інженерне училище (1902), вийшов підпоручиком до Закаспійського саперного батальйону. У 1912–1914 рр. перебував у запасі. Учасник Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — полковник.
В українській армії — з листопада 1917 р: командир 2-го Українського інженерного полку військ Центральної Ради. У 1918–1919 рр — інспектор інженерних частин 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 20.06.1919 р. та станом на 05.11.1919 р. — отаман для доручень при військовому міністрі УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 170–175
(05.12.1875—?) — начальник артилерії дивізії Дієвої армії УНР.
Походив із родини військового. Народився в Одесі, римо-католик за віросповіданням. Закінчив Михайлівське артилерійське училище (1896), вийшов до лейб-гвардії 3-ї артилерійської бригади (Варшава). Закінчив Михайлівську артилерійську академію (1901), служив у 3-му мортирному дивізіоні. З 05.08.1905 р. — підполковник. З 28.03.1910 р. — начальник навчальної частини артилерійського полігону Іркутської військової округи. З 06.12.1911 р. — полковник.
Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — генерал-майор, завідувач артилерійської частини 10-ї російської армії.
З 10.08.1918 р. — генерал для технічних справ при начальнику артилерії 5-го Чернігівського корпусу Армії Української Держави. З 21.10.1918 р. — генерал для технічних справ при начальнику артилерії 1-го Волинського корпусу (у наказах по Військовій Офіції помилково названий Миколою). До 23.02.1919 р. — начальник артилерії 1-го Волинського корпусу Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 27.03.1919 р. — начальник артилерії 17-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 191–887; ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп 1. — Спр. 3. — С. 4; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш — 1935 — № 5. — С 9-61; 1936. - № 6 — С 13–64, Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9–56.
(19.07.1884-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Вінниці. Закінчив 2-гу Кишинівську гімназію, юридичний факультет Дерптського університету. У 1906–1907 рр. відбував військову службу в армії. З 01.09.1914 р. — однорічник 2-го розряду Гатчинської авіаційної школи. З 29.03.1915 р. — прапорщик, військовий льотчик XI корпусного авіаційного загону. З 01.09.1915 р. — молодший офіцер авіаційного дивізіону оборони ставки Верховного головнокомандувача. З червня 1917 р. — льотчик 39-го корпусного авіазагону. З серпня 1917 р. — командир 12-го авіаційного загону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан (з 01.10.1916 р.).
З грудня 1917 р. — при штабі української авіації в Києві. З січня 1918 р. — льотчик українізованого 5-го авіаційного парку. З березня 1918 р. — льотчик Волинського авіаційного дивізіону Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З початком протигетьманського повстання з власної ініціативи сформував у своєму дивізіоні відділ із трьох літаків, на чолі якого прибув у розпорядження штабу військ Директорії. Керував дивізіоном під час облоги Києва. 11.02.1919 р. був відряджений з державним дорученням за кордон, зокрема, у серпні 1919 р. був радником місії УНР у Польщі. У червні 1920 р. повернувся до Армії УНР, обіймав посаду начальника технічного відділу управи військово-повітряних сил. З 01.10.1920 р. — старшина для доручень управи військово-повітряних сил Армії УНР З 29.06.1921 р. — т. в. о. начальника загального відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Підполковник Армії УНР з 01.04.1921 р. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 551. — С. 25; Спр. 614. — С. 4–9; Спр. 652. — С. 46-47; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто. — 1986. — Ч. З—4. — С. 105.
(22.02.1875-10.01.1944) — генеральний значковий Армії Української Держави.
Походив із дворян Московської губернії. Народився у Києві. Закінчив Пажеський кадетський корпус, вийшов до 2-ї кінно-артилерійської батареї. З 1894 р. служив у лейб-гвардії кінно- артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900). Обіймав штабові посади у штабі військ Гвардії та Санкт-Петербурзької військової округи. З 18.04.1909 р. — полковник, ординарний професор Миколаївської військової академії. З 07.01.1914 р. — командир 20-го драгунського Фінляндського полку. З 25.07.1914 р. — командир лейб-гвардії Гродненського гусарського полку. З 03.11.1914 р. — в. о. генерала-квартирмейстера штабу 9-ї армії. З 24.10.1915 р. — в. о. начальника штабу 7-ї армії. З 17.04.1917 р. — начальник штабу Румунського фронту. З 16.08.1917 р. — генерал-лейтенант. З 15.10.1917 р. — командувач 18-го армійського корпусу. За Першу світову війну був нагороджений Георгіївською зброєю та орденом Святого Георгія IV ступеня.