Греків Олександр, портрет 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
Греків Олександр, фото 1946 року (фото з архівно-слідчої справи)
З 06.12.1917 р. — на службі Центральній Раді: начальник 2-ї Сердюцької дивізії; з 18.12.1917 р. — начальник штабу Київської військової округи. 29.12.1917 р. залишив посаду та ненадовго виїхав до свого маєтку у Курській губернії. З березня 1918 р. — помічник Військового міністра УНР. Після перевороту П. Скоропадського пішов у відставку, очолював офіцерську організацію «Батьківщина». З 26.10.1918 р. — начальник Головного штабу Української Держави. З 18.12.1918 р. — командувач Південної групи військ Директорії. З 01.01.1919 р. — військовий міністр УНР. З 14.02.1919 р. перебував у розпорядженні Наказного Отамана З 19.02.1919 р. — в. о. Наказного Отамана та Військового міністра УНР. Через політичні мотиви 21.03.1919 р. був звільнений з Дієвої армії УНР.
09.06.1919 р — головнокомандувач Української Галицької армії, яку очолював під час Чортківської офензиви. 05.07.1919 р за наполяганням С. Петлюри був звільнений з посади командарма УГА.
У 1920-30-х рр. жив на еміграції у Відні.
21.09.1948 р. був заарештований радянськими спецслужбами та вивезений до Києва. 06.07.1949 р. був засуджений до 25 років виправно-трудових робіт. 20.08.1956 р був звільнений з ув'язнення, повернувся в Австрію. Помер та похований у Відні. Автор спогадів про 1917–1920 рр.
РГВИА. — Ф. 5304. — Оп. 1. — Д. 49. — С. 88; Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 514; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 87; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938. — С. 62–70; Ключенко О. Генеральна Булава УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5-10; Ключенко О. Генералітет уГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 4–7; Вісті братства колишній вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1960. — Ч. 97; Тинченко Я. Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля//3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ. — 2001. — Ч. 1 — С. 343–415; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 127, 171, 179–183; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 71, 109, 161.
(21.08.1881-?) старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м Ізюм Харківської губернії. Закінчив 3-тю Харківську гімназію, Єлисаветградське кавалерійське училище (1906), вийшов до 8-го гусарського Лубенського полісу (Кишинів). Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). Учасник Першої світової війни. У 1917 р. — начальник штабу 15-ї кавалерійської дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. перебував у складі Армії Української Держави на посаді начальника штабу 4-ї кінної дивізії. З 05.01.1919 р — у розпорядженні штабу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 11.01.19 р. — начальник штабу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.01.1919 р. — начальник штабу 7-ї пішої кадрової дивізії Дієвої армії УНР. З 06.03.1919 р. — працівник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР Станом на 24.09.1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Головного Отамана.
Восени 1919 р. перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. Ю77. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; Ф 1078 — Оп 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 49-зв. — 50; Ф 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 1-2; Список Генерального штаба на 1.06.1914. — СПб. — 1914. — С. 684; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 211, 230, 252.
(07.06.1890-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Пирятин. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Армії УНР з 1918 р. У 1920–1923 рр. — старшина 19-го куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 31.
(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 20-го піхотною Галицького полку.
З 05.01.1919 р. — начальник 2-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 27.01.1919 р. — отаман для доручень Військового міністерства УНР. З 14.02.1919 р. — начальник залоги Рівного. Подальша доля невідома.
Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. Каліш — 1930. - № 2. — С. 83.
(?—01.05.1919) — командир полку Дієвої армії УНР.
У 1919 р. — командир сотні Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. 06.12.1919 р., після розформування Корпусу Січових стрільців, з частиною полку приєднався до Дієвої армії УНР, яка вирушала у Перший Зимовий похід. Під час походу був командиром сформованого 4-го (5-го за нумерацією Київської дивізії у другій половині 1919 р.) Київського кінного полку Збірної Київської дивізії. Героїчно загинув на чолі полку у бою за ст. Вапнярка.
Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 379, 388, 389, 420.
(21.10.1879-12.11.1928) — старшина Ддєвсл армії УНР Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив Пажеський кадетський корпус, вийшов корнетом до лейб-гвардії Кінно-Гренадерського полку (Санкт-Петербург). У 1904–1905 рр. служив у 2-му Аргунському козачому полку, брав участь у Російсько-японській війні (за бойові заслуги одержав чин єсаула). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1907), Офіцерську кавалерійську школу (1908). У 1909–1911 рр. служив у штабі Карської фортеці. З 15.05.1911 р. — старший ад'ютант штабу 15-ї кавалерійської дивізії. Під час Першої світової війни — начальник штабу дивізії, командир кавалерійського полку. У 1917 р. — начальник штабу 7-го кавалерійською корпусу. Нагороджений всіма орденами до Святою Володимира III ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — полковник.
Григоров Михайло, фото 1907 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)
З 11.05.1918 р. — штаб-офіцер для доручень начальника Генерального штабу Української Держави З кінця грудня 1918 р. до 05.01.1919 р. перебував у розпорядженні командувача Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. З 10.01.1919 р. — у розпорядженні штабу Лівобережного фронту Дієвої армії УНР. Звільнений зі служби в Дієвій армії УНР за особистим проханням (через незнання української мови та відсутність будь-яких родинних зв'язків із Україною). Весною 1919 р. виїхав до Румунії, звідти — до Польщі, Німеччини та Латвії.
З липня 1919 р. — генерал-квартирмейстер штабу Західної білогвардійської армії князя Бермонта-Авалова. На еміграції — у Югославії. Помер та похований у Белграді.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 45-зв. — 46; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Волков С. В. Офицеры российской гвардии. — Москва. — 2002. — С. 148.
(8.08.1887—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Київ. Закінчив Ананьєвську гімназію, юридичний факультет Киїського університету. У 1911 р. вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 1-го піхотного Нєвського полку (Смоленськ), у 1912 р. витримав іспит на звання прапорщика запасу та повернувся на цивільну службу. У липні 1914 р. мобілізований до 250-го піхотного Балтинського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У лютому 1915 р. потрапив до німецького полону. Останнє звання у російській армії — поручник.