(?—1919/1920) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 101-го піхотного Пермського полку (Гродно). Останнє звання у російській армії — капітан.
З середини вересня 1919 р. — командир 15-го пішого полку ім. Т. Г. Шевченка. Помер від тифу на початку Першого Зимового походу.
Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999. — С. 103–174.
(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Закінчив військове училище (1909), вийшов підпоручиком до 43-го піхотного Охотського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (20.11.1915 р., за бій 10.10.1914 р.). Останнє звання у російській армії — підполковник.
Наприкінці 1917 р. — навесні 1918 р. — в. о. командира 43-го піхотного Охотського полку. З 10.09.1918 р. - помічник командира 26-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. З 15.12.1918 р. — начальник 9-ї пішої дивізії військ Директорії, згодом — Дієвої армії УНР. З 05.09.1919 р. — начальник 4-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР.
Грудина Григорій, фото 1916 року (з приватної колещіі)
02.10.1919 р. перейшов до білих. У складі Збройних Сил Півдня Росії та Російської армії П. Врангеля очолював окремий український партизанський загін. Зник безвісти під час одного з партизанських рейдів на Херсонщині навесні 1920 р.
Янов М. Кіш УВК в Чернігові//Украінське Козацтво. — 1973. — Ч. 1(23). — С 15–19; Ч. 2(24). — С. 28-35; Янов М. Сторінка виправлень//За Державність. — Варшава — 1939. - № 9. — С. 240–242; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С 34–39.
(9.02.1892—?) — сотник Армії УНР.
Губа Нечипір, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
Народився на ст. Гришино Бахмутського повіту Катеринославської губернії.
В російській армії — підосавул 2-го Чорноморського полку Кубанського Козацького війська.
Станом на 27.06.1919 р. та 16.08.1919 р. — начальник школи підстаршин 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — у складі 3-го кінного полку. У 1921 р. — помічник із господарчої частини командира 4-го Ніжинського кінного полку ім. І. Сірка Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 6. — С. 5; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С. 4.
(21.03.1891—5.02.1919) — командир авіаційного загону Армії Української Держави.
Походив з дворян Московської губернії. Закінчив Псковський кадетський корпус, Віленське військове училище (1913), Військову школу льотчиків-спостерігачів (1916), Севастопольську військову авіаційну школу (1917). Служив у 20-му стрілецькому полку, на початку Першої світової війни був контужений, потім — льотчик-спостерігач 19-го авіаційного загону. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за збитий ворожий літак у повітряному бою (24.08.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1918 р. служив в Одеському авіаційному дивізіоні Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. з наказу гетьмана П. Скоропадського, на чолі авіазагону зі складу Одеського авіаційного дивізіону, відбув у розпорядження військового секретаріату Західно-Української Народної Республіки. Служив у складі Летунського відділу УГА, керував курсом підготовки старшин та підстаршин авіації. Загинув у м. Красне від вибуху під час випробування авіаційної бомби.
Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — Ч. 11. — С. 9—11; Зеник Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 13, С. 9–11; Авіаторьі — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия периода Первой мировой войны 1914–1918 гг. — Москва. — 2006. — С. 93.
(3.02.1861-19.02.1929) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився у Полтаві. Походив зі спадкових дворян Полтавської губернії. Закінчив 4-ту Московську військову прогімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1880), вийшов підпрапорщиком до 54-го піхотного Мінського полку. З 1881 р. слркив у 63-му піхотному резервному батальйоні. З 30.08.1894 р. — капітан. 28.10.1900 р. при штабі Київської військової округи витримав іспит на заміщення вакантної посади повітового військового начальника. З 11.04.1908 р. — в. о. фрідріхштадтського повітового військового начальника. З 26.02.1909 р. — підполковник. З 19.08.1910 р. до 27.12.1917 р. — черговий штаб- офіцер управління начальника Віденської місцевої бригади. З 06.10.1913 р. — полковник.
Гудима Віталій, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
На українській службі з 29.05.1918 р.: на посаді ніжинського повітового військового начальника. 17.01.1919 р. виїхав до Києва, згодом — до Могилева-Подільського. З березня до серпня 1919 р. перебував у окупованому червоними військами Могилеві-Подільському. З 21.08.1919 р. — напосаді могилів-подільського повітового військового начальника. З 20.10.1920 р. — начальник мобілізаційного управління Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Калішу, заробляв на життя малюванням ікон.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 232; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 31–32; Спр. 79. — С. 154–156;Оп. 2. -Спр. 652. -С. 39;Український Інвалід. — Каліш. — 1929. — Ч. 14–18. — С 78; Некролог//Табор. — Варшава. — Ч. 10. — С. 100.
(1878-20.10.1966) — полковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан Варшавської фортечної артилерії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Згадується в деяких дослідженнях як командир 4-го Сірожупанного полку у 1918 р., однак за списками Військового міністерства Української Держави цю посаду обіймав полковник Михайло Гудима.
З 20.11.1920 р. — начальник нагородної частини штабу Армії УНР.
У 1943–1945 рр. — командир Східного кавалерійського відділу № 281 у складі сухопутних військ німецької армії (Вермахту). 19.03.1945 р. цей відділ увійшов до складу Української національної армії.
З 1950 р. жив на еміграції у США, помер у Кепільсбурзі (Нью-Джерсі), похований у Баунд-Бруці.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 218, 496; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. - № 4–5. — С. 91.
(1878—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив військове училище, Миколаївську академію Генерального штабу (1909, переведений 1914). У 1914–1916 рр. — старшийад'ютант штабу 41-го армійського корпусу. У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 65-ї піхотної дивізії, помічник старшого ад'ютанта розвідчого відділу штабу Одеської військової округи, в. о. штаб- офіцера для доручень штабу 46-го армійського корпусу. З 26.10.1917 р. — начальник штабу 108-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Демобілізований у лютому 1918 р. В Армії Української Держави не служив. З 02.01.1919 р. — у розпорядженні штабу Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. З 20.01.1919 р. — начальник штабу 10-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР У березні 1919 р. залишився у зайнятій червоними Вінниці.
Восени 1920 р. був мобілізований до РСЧА. Обіймав штабні посади у військах Київської військової округи. З 31.10.1922 р. — начальник штабу 2-го Кінного корпусу Г. Котовського. З 1926 р. — викладач Севастопольської зенітної школи. У 1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів), але незабаром був звільнений. Подальша доля невідома.