(15.01.1874—26.01.1942 (1944?), протопресвітер АУНР. Народився у с. Великі Прицьки Канівського повіту Київської губернії. Навчався у Київській духовній семінарії, закінчив 2 курси юридичного факультету Київського університету. Прийняв сан 22.11.1894. Був священиком у с. Жалоби Ямпільського повіту Подільської губернії. У 1917 р. зголосився на службу до військ Центральної Ради та 25.07.1917 був призначений полковим священиком 1-го Українського запасного полку (згодом полк ім. П. Дорошенка), з 6.08.1918 — панотець Чорноморського коша Армії Української Держави. 2.03.1919 протопресвітером Амвросієм Вінницьким висвячений у сан протоієрея. З 5.03.1919 — панотець і благочинний Запорізького корпусу ДАУНР, з 14.11.1919 в. о. головного священика ДАУНР, пізніше — протопресвітер АУНР. Учасник Першого Зимового походу. Був одружений, мав 7 дітей. Родину о. Пащевського у 1922 р. таємно переправлено з радянської території до Польщі. З 1924 р. — священик у с. Бабин Рівненського повіту, де була станиця колишніх вояків Армії УНР. У 1941 р. призначений настоятелем переданого УАПЦ собору Святої Марії-Магдалини у Варшаві. Помер у Варшаві, похований на цвинтарі «Воля». Більшість джерел повідомляють про те, що П. Пащевський помер 1944 р., але П. Білон у своїх спогадах називає іншу дату — 26.01.1942{510}.
(14.12.1875—9.06.1935), священик, потім протоієрей. Народився у с. Ковтунівка Пирятинського повіту на Полтавщині. Закінчив Полтавську духовну семінарію, до 1917 р. був наглядачем за церковними школами Пирятинського повіту Полтавської губернії. У 1919 р. евакуювався до Кам’янця-Подільського. Навесні 1920 р. вступив до 2-ї стрілецької (згодом — 3-ї Залізної) дивізії, був панотцем куреня та бригади. З 26.11.1920 — панотець 3-ї Залізної дивізії. У 1920–1930 роки був священиком на Волині. Загинув від руки вбивці у с. Піддубці Луцького повіту, де очолював місцеву парафію{511}.
Пятаченко Павло, протоієрей (За Державність, Варшава, 1936, Ч. 6)
(1868—?), протоієрей. Походив з с. Лимани Ізюмського повіту Харківської губернії. Закінчив духовну семінарію, прийняв сан 17.01.1892, з 1903 р. — священик Кубанської пластунської бригади російської армії, під час Першої світової війни обіймав посаду полкового священика 123-го піхотного Козловського полку та благочинного 31-ї піхотної дивізії російської армії. Був нагороджений Золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці, палицею та всіма орденами до ордена Святого Володимира 3-го ступеня з мечами. У 1918 р. — панотець 55-го (пізніше 42-го) пішого Валкського полку та благочинний 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави, з травня 1919 р. — 3-го пішого Подільського полку ДАУНР, з 21.07.1919 — Волинської групи ДАУНР, з кінця 1919 р. — Збірної (згодом 2-ї) Волинської дивізії АУНР. Учасник Першого Зимового походу. Був одружений, мав 4 дітей. Подальша доля невідома{512}.
(1887 — травень 1971), священик. У 1918 — навесні 1919 р. був панотцем 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії ДАУНР, згодом — штабів Правобережного та Холмського фронтів ДАУНР, влітку 1919 р. — при штабі ДАУНР, із серпня 1919 р. — Київської групи ДАУНР. Восени 1919 р. захворів на тиф та залишився у Вінниці в одній із лікарень. По одужанні виїхав на Волинь, де став священиком у с. Митиці. Залишився на території Радянської України. Один з ініціаторів відродження Української автокефальної православної церкви, керівник українських парафій на Волині та Поділлі. Навесні 1921 р. заарештований ЧК, невдовзі звільнений. У 1922 р. брав участь у Всеукраїнському соборі православної церкви у Києві, під час якого висвячений на єпископа УАПЦ. Був єпископом у Вінниці. У лютому 1924 р. на пропозицію митрополита УАПЦ Литовського виїхав до США, де став архієпископом, а згодом митрополитом УАПЦ. Мешкав у м. Філадельфія (США), похований на цвинтарі Баунд-Брук, США{513}.
Посвячені ікони Святої Покрови 2-го кінного полку ім. І. Мазепи, 1922 рік. Посередині — протопресвітер Армії УНР Павло Пащевський, навколо нього — інші українські військові священики (фото з приватної колекції)