Жалібний крик дитини лунав з-під землі:
— Ой, тату! Ой, мамо! Ой, тату! Ой, мамо!
Батько мов божевільний вистрибнув з ями і вслід за ним запалася випорпана земля, могила стояла наче неторкана. А з могили лунало жалібне:
— Ой, тату! Ой, мамо!
— Сатана! Диявол! Візьми свої прокляті гроші! Віддай мою дочку! — голосила зрозпачіла мати. — Візьми мою душу на додаток, тільки дочку віддай! — Вона перекинула гроші з воза на землю. — Копай! Копай, Пархоме! Дитина ще жива! Дідько взяв її за гроші! Нехай віддасть назад нашу дочку, а ми йому вернемо всі його гроші!
Пархім кинувся копати знову, з відчаєм взялася за роботу й Кулина — і знову, наче хтось зісподу їм землю піднімає, ще легше копається, ніж раніше. Слава Богу, крики дитини чулися усе ближче й ближче. Ось нарешті дзвінко брязнула лопата.
— Жінко! Кидай сюди гроші!
Пархім обкопував казана, а жінка потягла рядно з грошима до ями. Та казан раптом знову з гуркотом запався під землю. Жалібний плач дитини лунав звідси і краяв батькам серце:
— Ой, тату! Ой, мамо!
— Та що ж се таке! — забідкалися батьки. — За що ж ми загубили свою дитину?! Будемо молитися Богові.
Согрішили ми перед Господом. Будем каятися, просити прощення й милості.
Пархім виліз із ями і в ту ж мить вона наповнилася землею, мов і не було її тут ніколи. А глибоко з-під землі лунало:
— Ой, мамо! Ой, тату!
Жалібний крик дитини краяв їм серце.
— Загинула! Загинула! Нема рятунку! — у відчаї голосила мати, схопила себе за волосся і з диким сміхом щодуху кинулася бігти полем.
У важкій знемозі стояв Пархім над грошима. Світання прогнало нічну темряву. Голос дитини в могилі відлунював начеб усе далі, все далі, доки нарешті не став настільки слабким, що Пархім уже й сам не знав, чи чує він його насправді, чи се тільки у вусі дзвенить. Аж ось і зовсім зник. Погляд Пархіма упав на гроші.
— Гроші! Прокляті гроші! Сатанинські гроші! Продав я за вас і душу свою. Але… більше як на півкопи лиха не буде… Буду ж я з вами жити-проживати, добра світового уживати, поки чорти за вас у смолу не потягнуть.
І зібрав Пархім гроші, поклав на віз, прикрив рядном та й поїхав додому.
— Ото дурна жінка, — думав собі, — куди вона погнала? Ще чого доброго втопиться чи так пропаде. А, чорт з нею. З грошима й друга буде. Невелике цабе — жінка. Аби гроші, то їх і сотня знайдеться. А мені тепер що робити? Хіба піти до пана та відкупитися?.. Ні, стривай, дурню! Не так. Пан почне випитувати, де гроші взяв… Станеш брехати — висіче… Хоч-не-хоч, а зізнаєшся. А коли зізнаєшся, то пан і гроші забере, і волі не дасть. А я лучче приховаю гроші й нікому не скажу, та найду такого зуха, щоб мені фальшиву бомагу написав. Тоді я з тою бомагою та з грошима завіюся кудись так, що й… і заживу, як пан. Поставлю каменицю білу, в купці запишуся, чаї буду пить кожен день…
З такими планами під’їхав до хати, зліз із воза і перш за все хотів, було, гроші занести, але щойно розкрив рядно, то так і обімлів — перед ним лежали не гроші, а трухляві перегнилі кістки, мабуть, людські: тут були й черепи, і щелепи з зубами, і пальці, і коліна, і ребра… Увесь тобі чоловік розібраний на частини.
Побачивши це, похитав головою і побіг у сіни. Дістав там мотузку, став на ослін, дбайливо зав’язав петлю і накинув собі на шию, а другий кінець зав’язав на сволок. Потім відштовхнув ногами ослін й заметлявся у повітрі. Очі в нього вибалушились, обличчя спочатку почервоніло, далі посиніло, ноги притислися щільно одна до одної, язик висолопився по горло… 1 закляк Пархім, не встигши розпрягти своєї шкапи.
Наступного дня в селі об’явилася Кулина, вся скривавлена, розтріпана. Була зовсім божевільна. Страшно вила і начеб пританцьовувала ногами, примовляючи диким голосом: «Ой, тату, ой, мамо!» Не могли від неї нічого добитися. Нічого більше вона не говорила, тільки одне: «Ой, тату! ой, мамо!»
Добрі люди взяли її до себе, та вона, поживши у них день, втекла і кілька днів без їжі й ночівлі гайсала лісами й лугами, доки не втонула в ставку. Лише завдяки щиросердному признанню чередника та його жінки дізналися, що то була за історія, що загубила цілу родину.
Відтоді прозвано страшну могилу «Дитячою». Ніхто більше не наважувався шукати в ній скарбу, знаючи, що там скарбу нема, а се тільки нечиста сила заманює людей на загибель душі і тіла.