Проминувши майстриню Аєллін і Кінлі, Еґвейн поспіхом відійшла подалі від столів, аби ніхто не запідозрив, що і вона хоче схопити якийсь смаколик. їй таке ніколи навіть на гадку не спадало. Ну хіба що тільки трішки, але на «трішки» можна не зважати.
Раптом вона подалася вперед, намагаючись розгледіти когось між односельцями, що снували туди й сюди. Так. Це був Перрин Айбара, хлопчик кремезний і на зріст вищий за більшість своїх однолітків. А ще він приятелював із Рандом. Вона метнулася крізь натовп, уже не очікуючи, що хтось попросить води, і зупинилася лише за кілька кроків від Перрина.
Він був разом з батьками, його найменший братик Петрем сидів у мами на стегні, а мала Дізелле чіплялася однією рукою за мамину спідницю, хоч і роздивлялася цікавими оченятами геть усе навкруги — і людей, і навіть овець, яких саме гнали повз. Адора, інша його сестра, стояла, схрестивши руки на грудях, з похмурим виразом на обличчі, який вона намагалася приховати від матері. Адорі дозволять носити воду лише наступного року, і їй, мабуть, хотілося, аби її пустили бавитися з друзями. Найпомітнішим в цьому невеличкому товаристві був майстер Лугган. Найвищий чоловік в Емондовому Лузі, він мав руки завтовшки як добрячі стовбури, а біла сорочка на ньому, здавалося, ось-ось трісне. Поряд із ним майстриня Айбара виглядала не просто стрункою, а тендітною. Майстер Лугган розмовляв про щось водночас із майстринею та майстром Айбара, і це заінтригувало Еґвейн. Майстер Лугган був ковалем, тож навіщо би майстру та майстрині Айбара приводити з собою цілу родину, аби замовити щось викувати? Ще майстер Лугган був членом Ради Селища, але це теж нічого не пояснювало. До того ж майстриня Айбара ніколи б не обмовилася жодним словом про справи Ради, так само як майстер Айбара не став би пхати носа у справи Жіночого Кола. Хай Еґвейн було лише дев’ять років, але це вона знала напевне. Утім, хоч що би вони не обговорювали, розмова добігала кінця. Ось і добре. її не цікавило, про що вони говорили.
— Він хороший хлопець, Джослін, — казав майстер Лугган. — Хороший хлопець, Коне. Він чудово впорається.
Майстриня Айбара посміхнулася з ніжністю. Джослін Айбара була вродливою жінкою, і коли вона посміхалася, здавалося, що навіть сонце повинно схилити голову, визнавши свою поразку. Батько Перрина тихо розсміявся та скуйовдив синові кучеряве волосся. Перрин зашарівся і нічого не сказав. Він узагалі був хлопчик сором’язливий і неговіркий.
— Хочу політати, Перрине, — сказала Дізелле, протягуючи до нього рученята. — Будь ласочка, Перрине!
Перрин не змусив себе вмовляти. Він ввічливо вклонився дорослим і, повернувшись до сестрички, взяв її рученята у свої. Вони відійшли на кілька кроків убік, і Перрин почав обертатися на місці, швидше й швидше, аж доки ноженята Дізелле відірвалися від землі. Він вертів і вертів дівчинку, піднімаючи все вище й вище, і вона то злітала вгору, то трохи опускалася, не припиняючи сміятися від захвату.
За кілька хвилин майстриня Айбара мовила:
— Досить, Перрине. Постав Дізелле на землю, доки її не знудило.—Але вона сказала це привітно, з посмішкою.
Щойно знову стала на землю, Дізелле вчепилася обома руками в руку Перрина, трохи хитаючись; можливо, її і добряче нудило. Проте вона не припиняла сміятися та вимагати, аби брат дав їй ще трохи політати.
Похитавши головою, Перрин нагнувся, щоб поговорити з нею. Він завжди був серйозний. Сміявся вряди-годи.
Раптом Еґвейн помітила, що на Перрина витріщається ще хтось. Сілія Коул, червонощока дівчинка, на пару років старша за неї, стовбичила лише за кілька футів від неї і дурнувато посміхалася, втупивши у хлопця свої коров’ячі очі. Варто було йому повернути голову, і він би її побачив! Еґвейн скривилася з відразою. Особисто вона ніколи не буде такою дурепою, аби витріщатися на хлопця, так наче у неї повстяна голова. І в будь-якому разі Перрин був старший за Сілію менше ніж на рік. А найкращою є різниця в три чи чотири роки. Може, сестри Еґвейн і не приділяли достатньо часу розмовам з нею, але вона прислухалася до того, що кажуть інші дівчата, досить дорослі, аби знатися на таких речах. Декотрі схилялися до ще більшої різниці, але більшість сходилася на трьох-чотирьох роках. Перрин поглянув у сторону Еґвейн та Сілії і повернувся до нечутної розмови з Дізелле. Еґвейн похитала головою. Може, у Сілії й повстяна голова, але він мав би її помітити.