Краєчком ока Еґвейн помітила якийсь рух у кроні великого водяного дуба за спиною Селії і сіпонулася. Там знову сидів крук і, здається, знову спостерігав. І на тій високій сосні теж сидів крук, і на сусідній, і ще один на гікорі, і ще... Вона нарахувала дев’ять чи десять круків, і всі вони, здавалося, спостерігали. Це, напевно, всього лише її палка уява. Це...
— Чого це ти на нього так витріщаєшся?
Еґвейн аж підскочила з несподіванки і розвернулася так стрімко, щп вгатила себе цебром по коліну. Добре, що те було майже порожнє, інакше вона добряче б забилася.
Дівчинка переступила з ноги на ногу, стримуючись, аби не тернути коліно.
— Ти про кого, Адоро?
— Про Перрина, звісно. Чого ти на нього задивляєшся? Усі кажуть, що ти поберешся з Рандом аль’Тором. Тобто коли будеш дорослою і заплетеш волосся в косу.
— Що це значить: «усі кажуть?», — поцікавилася Еґвейн тоном, який не віщував нічого доброго, проте Адора лише захихотіла.
Ні, це нестерпно. Сьогодні все йшло перекрутом.
— Перрин, звісно, вродливий. У будь-якому разі я чула це від багатьох дівчат. І багато дівчат на нього задивляються, достоту як ти чи Сілія.
Еґвейн кліпнула і спробувала не звертати уваги на сказане. Вона й гадки не мала на нього задивлятися, принаймні як ото Сілія! Та й хіба Перрин вродливий? Перрин? Вона озирнулася поглянути, чи побачить у ньому хоч якийсь натяк на вроду.
Він уже пішов! Батько його був тут, і мама з Петремом та Дізелле, а Перрина ніде не було видно. Згоріти! Та ж вона хотіла простежити за ним.
— Тобі не сумно без твоїх ляльок, Адоро? — поцікавилася Еґвейн солоденьким голосочком. — Мені здавалося, що, виходячи з дому, ти завжди прихоплюєш із собою кілька.
Адора, розкривши рота, обурено дивилася на Еґвейн, і та почулася задоволеною.
— Ну, бувай, — мовила Еґвейн, обминаючи дівчинку. — Хтось із нас уже досить дорослий, аби виконувати свою роботу. — Вона попростувала до ріки, примудряючись не накульгувати.
Цього разу Еґвейн не дивилася, як чоловіки купають овець, і доклала зусиль не помічати, чи є тут круки. Коліно своє вона оглянула, але не знайшла навіть синця. Повертаючись на луг із повним цебром, дівчинка вперто намагалася не кульгати. Ще мені одна дивина — трохи вдарилася коліном! Еґвейн і надалі весь час пильнувала, чи нема поблизу котроїсь із її сестер, за винятком лише тих хвильок, коли давала комусь напитися. Шукала вона очима й Перрина. Мет також би згодився, але Еґвейн і його ніде не бачила. Згоріти цій Адорі! Яке право вона має верзти казна-що!
Проходячи між столами, де жінки сортували вовну, Еґвейн зупинилася наче вкопана, бо побачила наймолодшу зі своїх старших сестер. Вона завмерла, сподіваючись, що Лоїза хоча б на мить відвернеться в інший бік. Було б їй не Перрина чи Мета видивлятися, а краще пильнувати своїх сестричок! Лоїзі було лише п’ятнадцять, але вона, взявши руки в боки, з похмурим виразом на обличчі сперечалася з Деґом Копліном. Еґвейн ніколи не могла змусити себе назвати його «майстер Коплін», хіба що вголос, заради ввічливості; мама завжди казала, що ввічливою треба бути з усіма, навіть із Деґом Копліном.
Деґ був зморшкуватим стариганом із сивим волоссям, яке він мив не дуже часто. Якщо взагалі мив хоч колись. Зі столу на мотузці звисала бирка, на якій чорнилом була зроблена позначка, що відповідала вищипам на вухах його овець.
— Ти відклала вбік хорошу вовну, — гримав він на Лоїзу. — Я не дам себе надурити з моїм настриженням, дівчино. Відійди, і я покажу тобі, як треба розкладати те, що я приніс.
Лоїза не посунулася ані на дюйм.
— Вовну із животів, ніг та хвостів треба перемивати, майстре Копліне. — Вона лише трохи підкреслила звернення «майстре». Відчувалося, що він роздратував її не на жарт. — Ви не згірш за мене знаєте: якщо купці знайдуть двічі перемите руно хоча б в одному тюку, всі отримають менше грошей за все настриження. Може, мій батько пояснить вам це краще, ніж я?
Деґ опустив випнуте підборіддя і щось пробурмотів собі під ніс. Він чудово знав, що з батьком Еґвейн такі фортелі не пройдуть.
— Впевнена, що і моя мама зможе пояснити вам так, аби ви зрозуміли, — безжально додала Лоїза.
У Деґа засмикалася щока, і він скорчив кволу посмішку.
Пробурмотівши, що він знає, що Лоїза зробить все як треба, старий позадкував, а тоді ледь не бігцем подався геть. Не такий він був дурень, аби без потреби привертати до себе увагу Жіночого Кола. Лоїза дивилася йому в спину з помітним задоволенням.
Еґвейн скористалася нагодою рвонути від столів і видихнула з полегшенням, не почувши оклику від Лоїзи. Може, Лоїзі і більше подобалося сортувати вовну, ніж готувати, але охочіше за все вона би зараз лазила по деревах чи плавала у ставках Заплавного лісу, хоча більшість дівчаток її віку вже не цікавилися такими розвагами. І вона ніколи не проминала нагоди перекласти на Еґвейн свою частину хатньої роботи. Еґвейн, може, теж залюбки пішла би з нею поплавати у ставку, проте Лоїза, вочевидь, вважала товариство сестри обтяжливим, а Еґвейн була надто гордою, аби напрошуватися.