Найнів повернула голову і подивилась на Еґвейн через плече. Це був суворий погляд, схожий на той, що його дівчинка хотіла випробувати на Кінлі. Еґвейн не мусила слухатися Найнів, так як послухалася би Мудриню. Найнів просто хотіла на комусь відігратися через те, що майстриня Барран засумнівалась у її роботі. Еґвейн хотіла було сказати Найнів, що майстриня Аєллін шукає її, аби поговорити про пиріг, проте придивившись до виразу обличчя Найнів, вирішила, що це не надто слушна ідея. До того ж наразі Еґвейн і насправді робила те, що пообіцяла собі не робити: огиналася без діла, і ось тепер стовбичила тут, дивлячись на Найнів та Мудритгю Зробивши щось на кшталт реверансу, наскільки дозволяло їй цебро в руках, — звісно, реверанс призначався Мудрині, а не Найнів, — дівчинка розвернулася і пішла геть. Ні, вона не метнулася з усіх ніг виконувати наказ Найнів. Звісно, ні. І вона не побігла, як на пожежу. Просто пітпля собі, швидким кроком, бо мала важливу роботу.
Але оскільки йшла вона доволі стрімко, то й не помітила, як знову отти-нилася біля столів, де жінки сортували вовну. А за одним зі столів, просто лице в лице з Еґвейн стояла її сестра Еліса. Еліса згортала руно, готуючи його для тюкування, і виходило це в неї не дуже. Вона здавалася заглибленою в якісь невеселі думки і навіть не звернула на Еґвейн особливої уваги. Еґвейн знала, що гризе сестру. Елісі вже виповнилося вісімнадцять, а її довге, до пояса волосся, було й досі розпущене, і його перехоплювала блакитна хустка. Не в тому річ, що вона вже думала про заміжжя — дівчата зазвичай одружувалися ще на кілька років пізніше, — але вона була на рік старша за Найнів. Еліса переймалася тим, чому Жіноче Коло й досі вважає її надто юною. Важко було їй не поспівчувати. А надто, коли Еґвейн вже не перший тиждень роздумувала про ту ситуацію, в якій опинилася Еліса. Чесно кажучи, проблема Еліси її не так уже й хвилювала, але саме вона змусила дівчинку замислитися.
Скраєчку довгих столів стояла Каллі Коплін, розбазікуючи з якимись юнаками з ферм, пускаючи бісики та бгаючи в руках спідницю. Каллі завжди любила потеревенити як не з одним чоловіком, то з іншим, але ж зараз вона мусила згортати вовну. Але не цим впала вона Еґвейн в око.
— Не переймайся ти так, Елісо, — лагідно мовила дівчинка. — Може, Бероуїн та Алене й дозволили заплести коси в шістнадцять... — І більшість дівчат в шістнадцять заплітає косу, подумала Еґвейн. Вона не могла аж надто співчувати Елісі. Тамала звичку говорити приказками. «Час минає, а не вертає» або «Хто з усміхом працює, той утоми не чує», і в такому ж дусі, аж до оскоми на зубах слухачів. Еґвейн точно знала, що посмішка не зробить її цебро легшим навіть на один ківшик. — ...Але он Каллі вже двадцять виповниться за кілька місяців, а волосся у неї в косу не заплетене, і ти бачиш, що вона через це не кисне.
Еліса завмерла, і завмерли її руки, занурені в купу вовни на столі. Незрозуміло чому, жінки, що працювали ліворуч та праворуч від неї, закрили рота долонями, намагаючись стримати сміх.
І Еліса чогось почервоніла. Побуряковіла.
— Діти не повинні... — пробелькотіла Еліса. Обличчя у неї палало вогнем, а от голос був крижаним, і уривчасті слова падали бурульками. — Дитина, що верзе... Діти, котрі...
Джіллі Леуїн, на рік молодша за Елісу, але з чорним волоссям, заплетеним в довгу, нижче пояса косу, не спроможна більше давитися сміхом, опустилася на коліна і прикрила рота долонею.
— Забирайся звідси, мала, — гаркнула Еліса. — Тут дорослі намагаються працювати!
Обурено поглянувши на сестру, Еґвейн розвернулася і гордо пішла геть від столів, а цебро стукало її по ногах при кожному кроці. Отакої! Ти хочеш допомогти, хочеш підняти настрій, і де вдячність? Було б мені їй сказати, що вона жодним чином не доросла. І не стане дорослою, доки Коло не дозволить їй заплітати косу. Ось що треба було їй сказати!
Такі сердиті думки роєм літали в голові Еґвейн, поки вона роздавала воду, і лише коли цебро знову було наповнене, вона рішуче розправила плечі. Якщо збираєшся щось робити, бери й роби. Цього разу вона попрямувала просто до загонів з вівцями, йшла швидкими кроками і не звертала уваги на тих, хто махав їй рукою, аби напитися. Хлопці теж хочуть пити.
Біля загонів з десяток хлопчиків чекали, коли треба буде гнати овець. Вони з подивом дивилися на Еґвейн, коли та пропонувала їм ківшик з водою. Дехто навіть відказував, що вони можуть напитися з ріки, коли поженуть туди овець, але вона вперто робила своє. І ще й розпитувала:
— Хтось бачив Перрина? Або Мета? Де їх знайти?
Декотрі відповідали, що Перрин і Мет погнали овець до ріки, інші казали, ніби бачили, що ті стережуть стрижених овець, але вона не хотіла віятися то сюди, то туди, щоби зрештою дізнатися, що вони щойно звідти пішли.