Багато понівечених людських доль у цих документах. Це цілий пласт нашої історії. Скажімо, повернувся солдат з війни. І медаль у нього за мужність, і орден. Тільки-но прийшов у рідне село, а вночі приходять з лісу хлопці й просять дати гасу та поїсти.
Він і дав 1 літру гасу та сала. За це присудили йому 10 років. Так діяла система.
Хвилююча історія патріотів-волиняків, які в 1948-1950 роках поверталися з-за кордону на рідні землі для боротьби з найбільш оскаженілими представниками влади та НКВД. У ті часи на селі повністю функціонувала радянська влада. Були і дільничні, і голови сільрад, і парторги. Мусили вони виконувати свої обов’язки. їх не чіпали, хоч не така велика проблема була їх усунути. Знищували ж тільки тих, хто особливо хотів прислужитися перед більшовиками, усіляких деспотів і дурисвітів. Ці боївки були дуже мобільними, по 3-5 чоловік, і проти них воювала ціла армія. (На Волині стояли дві дивізії НКВД, а це 24 тисячі солдат. На фронті дивізії могли бути й по 1000 чоловік, аби лишень прапор).
Десь близько десяти таких груп було. Усі вони полягли в нерівному бою.
Візьмемо справу Юрія Стельмащука (“Рудого”). Хворий, з високою температурою, він випадково (коні понесли просто на засідку) потрапив до рук НКВД. На допиті заявив: “Як провідник, говоритиму тільки з генералом"Тож допитвів сам Строкач. Не було за що й судити Юрія. Він не воював, безпосередньої участі в жодних акціях не брав. Провідників не судять - їх знищують, тож і командиру “Завихосту” Ю.Стельмащуку приписали 20 тисяч знищених поляків.
Напередодні суду попросив 26-річний командир “Рудий” попрощатися з рідною домівкою. Його привезли в Коршів. Став перед домівкою на коліна Юрій, поцілував рідну землю востаннє. Суд ухвалив страшний вирок - вищу міру покарання.
Героїчну смерть прийняла і його рідна сестра Ганна Стельмащук, яку 22 травня 1941 року разом з подругою Ніною Бахів і ще двома юнаками оточили в клуні на околиці Вишкова. Клуню підпалили. Запропонували здатися. Вийшла з клуні красуня Ганна, вигукнула: “Україна не здається!” і повернулася в палаючу клуню. Вічна пам’ять героям...
Уже в 1992 році з Польщі прийшов запит: оскільки тут на Волині загинуло від рук націоналістів 200 тисяч поляків, потрібно відшкодувати кошти родинам, облагородити могили. Поляки самі хочуть поставити хрести на місці 200 тисяч. Яка страшна цифра! В той часу Варшаві вийшла книжка М.Сівіцького “Справи конфліктів польсько-українських”, у ній ми знайшли на 20 сторінці цікавий документ “Лічба польського елементу на Волині”, у якому сказано: “У 1931 році було 350 тисяч, вивезено на схід НКВД 50 тисяч, кілька тисяч утекло за Буг, близько 1000 ув’язнили чи замордували німці. Вивезли на роботи за 16 місяців 25 тисяч, в 1943 році загинуло в польсько-українському конфлікті 15 тисяч, кільканадцять тисяч утекло за Буг. Близько 50 тисяч німці вивезли на роботи. Убито 180 тисяч, залишилося 170 тисяч.
- Це є серйозні міждержавні проблеми, з нерозумної голови можна забити між народами такого цвяха, що не дай Боже. А такі голови, такі горе-літератори, на жаль, були.
- Бачите, цвях цей забитий не нами. Знаєте, його можна вийняти, коли ми будемо щиру правду писати. Абсолютно щиру правду.
- Повернімося до первинних документів про розстрілу Луцькій в’язниці.
- У КДБ було всього 96 справ. Це справи тих, кого засуджено до розстрілу. Де решта документів про Луцьку в’язницю - ніхто не знає.
Німці, коли прийшли, дали доступ населенню до документів. Українці виносили ці доку менти, порядок робили, замітали оті всі радянські папери.
- Однак цих 96 справ давали підстави обґрунтовано стверджувати, що розстріли були.
- Візьміть будь-яку газету того часу - преса просто кричала про ці злочини. На 40-й день після розстрілу відбувся Хресний хід до тюрми і освячення могил. 80 священиків правило на чолі з Митрополитом Полікарпом.
Окупанти всіх мастей знищували волиняків на території Луцької тюрми. На жаль, ми в основному згадуємо тих, хто тут поліг від рук більшовика в 1941 році. А німецька окупація? Ніби пекельна машина, регулярно, 2 рази на тиждень, проводили розстріли тут і німці. Про це свідчать документи, спогади очевидців. Про цих людей також не гріх згадати. Це наш рід.