Так, це ми. Це наша зовсім недалека ще історія. Це наші поразки і наші перемоги.
У ВИХОРІ ЧАСУ СТРІМКОГО
У таких бурхливих, таких розмаїтих подіях кінця вісімдесятих - початку дев’яностих років на Волині своє місце (більше чи менше - це вже окреме питання) належить газеті “Народна трибуна”. Сьогодні, коли спливли роки, можна з цілковитою певністю говорити, що кістяком колективу стали істинні патріоти й беззастережно мужні люди.
Гортаю сторінки десятирічної давності, сторінки, що вкриваються невмолимою жовтизною часу. Але час не здатен позначитися на людських думках, що пульсують у газетних рядках: ці думки, коли прозірливо-передбачливі, що із невмолимою логікою матеріалізувалися через десятиліття чи навіть швидше, коли наївно-романтичні, нездійсненні ніколи, проте все ж були своєрідними ступенями пізнання - ці думки, зафіксовані у газетних рядках, створюють ефект машини часу. Ось так тоді люди думали, ось про що вони мріяли, а ось так розпорядилося життя. Чомусь судилося здійснитися цілком, чомусь реалізуватися у майже невпізнанній видозміні, а ще чомусь залишитися рожевою смужкою на виднокраї, яка втікатиме разом з лінією обрію...
Ще крісла під маршалами СРСР видавалися бронебійно-стійкими, а на засіданні прес-клубу “Чи стрілятиме армія у свій народ” висловлювалася напівмрія-напіввимога про українську армію. Те саме про символіку, представництва за кордоном, незалежну банківську систему і економіку в цілому...
Ось, наприклад, як уявлялася національна валюта України ще за три місяці до проголошення Незалежності учасниками круглого столу “Народної трибуни”. У гостях видання, крім відомих на Волині людей,- професор з Канади Юрій Чучман, професор зі Сполучених Штатів Америки Річард Томас Деламартер та з Інституту менеджменту у Львові Віктор Пинзеник (ще зовсім маловідомий, ще не народний депутат, не голова партії і фракції у парламенті).
Іван Корсак: - Тривають дискусії: треба чи не треба нам мати націоначьну валюту. Цікаво було б почути Ваші думки з цього приводу.
Юрій Чучман: - Це цілком просте питання. Раз є держава, вона мусить мати власні гроші, свій центральний банк. Без суверенітету центральний банк буде в Москві, а не у Києві. Ви можете мати тільки напівгрошові купони, талони і таке інше.
Михайло Тиский: - Я хотів би, щоб пан Пинзеник для читачів нашої газети розповів про перехід на націоначьну валюту. У нього є глибокі розробки з цього питання.
Віктор Пинзеник: - Я не можу того зробити з тієї простої причини, що це не тема, яку можна викласти за кілька хвилин. Хто цікавиться,можу запропонувати статтю в газеті "За вільну Україну ” в одному із лютневих номерів. Але я хочу повернутися до теми, яку порушив Юрко. Ми говоримо, що первинне - суверенітет чи гроші? Але хіба випуск власної української валюти не є великим кроком до суверенітету?
Юрій Чучман: - Я сказав би, що в одній державі не може існувати більше ніж одна валюта. Ще може бути така угода. Західноєвропейські країни зараз роблять спроби створити спільну валюту. Мені просто важко точно уявити, що ви маєте одну державу, а в ній кілька валют.
Віктор Пинзеник: - От прийме парламент рішення про політичну незалежність України і дасть такий акт? Яку самостійну економічну політику проводить уряд, якщо він не може мати власних грошей? Чому не можна зробити цей крок до того, поки політично буде сформовано процес незалежної України?
Юрій Чучман: - Це правильно. Тут мусить перестати кружляти цей карбованець. Треба захистити економіку від нього, треба мати якийсь обмінний ринок. А карбованець на міжнародному ринку не “торгується ”, то є кусник паперу.
Віктор Пинзеник: - Є закон про банки. Яка користь Україні від того?
Юрій Чучман: - Якщо немає реального суверенітету, приватної власності, ринкових цін, то такі банки порожні.