- Звідки ви? - запитує.
- З Волині, - відповідаю йому.
- Земляче, я там партизанив у 50-х роках. Розумієте?
- А що ж у вас трапилось? Розкажіть...
А він на те:
- Це наші браття-українці, переважно ті, що на узбережжі, бунт підняли, комуні так дали.
Прийшовши додому після армії, я вже не мовчав, хоч мене часто на роботі попереджали, що мене посадять і за анекдоти, і за правду в очі.
Потім розпочався рух у Прибалтиці, я їздив у Прибалтику, спостерігав... А тоді вже Україна...
- Отже, Прибалтика. Який це рік?
- Це 1985-1986 роки, Естонія і Литва. Спілкувався з людьми, у мене там є багато приятелів, не тільки серед корінного населення, алей наших людей, розсіяних по білому світу. До сьогодні в Таллінні живе мій однокласник Сергій, щоправда, не знаю, чи отримав громадянство. Як тільки все заворушилося, я в першу чергу туди поїхав. Події в Прибалтиці відрізнялися від наших: вони почалися раніше, там за цим усім пішла влада, а у нас не пішла.
Потім навчання. Оскільки кафедру у Луцьку закрили, то змушений був закінчувати Харківський політехнічний. Ми там роботу провели дуже капітальну, КДБ нами постійно цікавилося. Спочатку Гельсінська група, потім Гельсінська спілка, Рух за перебудову, Товариство української мови, український культурологічний клуб... Перший репортаж після Чорнобиля - по телебаченню показували й говорили, що це буржуазні провокатори, а люди вийшли за правду виступити.
- У Луцьку інтелігенти спочатку обурювалися на кухні, згодом люди почали шукати єднання, спілкування, організаційного оформлення.
- Усі ми в Луцьку ловили будь-яку інформацію в офіційній пресі. Перша публікація була проти Гельсінської спілки. Почали шукати цих людей. Потім друга публікація про Товариство української мови, Левчука Григорія Антоновича - усі ми його знаємо. Оце я й вийшов на нього. Потім почали шукати контакти з молоддю,вдалося налагодити зв’язок з Товариством Лева. Після створення української Гельсінської спілки на Волині - у 1989 році її заснували Дмитро Себій, Мелетій Семенюк -вийшов на Мелетія Семенюка.
Мені сподобався М.Семенюк одразу... Ми, молоді і заповзяті, без вагань написали заяву в українську Гельсінську спілку і сказали, що треба діяти радикальними методами. Наші погляди практично збігалися з поглядами Олександра Гудими, хоча він завжди був сам по собі. Михайло Тиский дуже багато зробив, Євген Шимонович...
Товариство Лева було більш культурологічним. Ми їздили в Цумань, Олику. Пригадую, як ми приїхали в Олику і хотіли трішки прибрати у костелі - це ж колегіум колишній, він значиться у каталогах ЮНЕСКО. Теперішній депутат обласної ради, який тоді був секретарем райкому компартії, з групою “сотоваріщей” завадив нам це зробити. А через два тижні понівечили ті фрески, які в ЮНЕСКО так високо оцінювались. Зараз храм реставрують, але якби ж це було в цивілізованій державі, вибачте,та людина у тюрмі сиділа б.
Незабутній перший мітинг у Луцьку. М.Тиский, О.Гудима, М.Морозов та В.Войцехівський підписали заяву про дозвіл. Одразу почався тиск. На мітинг,зрозуміло, дозволу ніхто не давав.