1943-му прийшли в Стару Рафалівку бандерівці. Багато. Якийсь підрозділ УПА. Псевдо провідника було „Вірний". Ми стривожилися, бо ніхто не знав, чого від них чекати. Проте нікого, бачимо, не чіпають. Навіть у дім не заходять [...]
Потім залишили зі своїх шістнадцятьох осіб ґарнізон та й пішли кудись [...]
Якось рано-вранці розпалюю пічку, чую, ніби вистріл десь. Потім крик батьків: „Утікайте, ховайтесь на пасіці!"
А стріляють уже звідусіль. І горить уже. Ми сховалися, а Галя (сусідська донька – О. Г.) — ні. І дядька мого немає, він ще раніше пішов до хліва пасти худобу. Батько каже мені: „Визирни, може, десь тут". Я вилізла. Бачу, Галя біжить. Кошик поперед себе з кошенятами несе. Я їй: „Сюди!" А вона махає руками: „Зачекай, зараз!" Очманіла від страху. Понесла кошенят до хліву. А через деякий час звідти донісся такий жахливий крик, що не передати.
Коли все вже заспокоїлось, дізнались: це петрівці оточили Стару Рафалівку і почали „бій з бандерівцями". Бандерівців убили кілька чоловік, а містечко наше, вважай, повністю винищили. І ні в чому не винних людей вбили, не скажу навіть скільки. Галю живцем у вогонь кинули. Обгорілий труп дядька ми знайшли поблизу хліва. А на дворі й біля дому, — теж згорілих, — ще шість трупів тих, хто шукав собі, де міг, порятунку. У нашому господарстві вцілів тільки погреб. В ньому знайшли Олега (сусідську дитину — О. Г.). Був у новеньких, бабусею пошитих черевичках і з розпореним багнетом животиком. Мати його ховалася в іншому місці. Врятувалась. Сказали їй про сина. Прибігла, забрала. Як зараз бачу, несе в обіймах Олега, а кишки в нього з живота випали, волочаться по дорозі, плутаються у матері під ногами. Вона ж і не помічає нічого, розум від горя втратила.
Такого Стара Рафалівка за все своє існування, мабуть, не знала. А червоні зігнали всіх, хто вцілів і на очі потрапив, розгрібати насипану бандерівцями могилу (пам'ятник загиблим за незалежність — О. Г.}. Не дозволили навіть лопати взяти. Повинні були голіруч, хай кров з-під нігтів, розгрібати, хоч зубами гризти і жменями розносити, аж доки рівним те місце не стало. Потім усіх, хто розгрібав, розстріляли... Ось така правда про Стару Рафалівку.
Залишилось від містечка село в декілька хат [...]
Петрівці знали, в якій хаті чим можна поживитися, як і те, що основні сили УПА під командуванням „Вірного" тоді її залишили, тому можна було показати свій „героїзм". Такими вони мені запам'ятались, ті петрівці: на конях, п'яні, завжди готові нещадно вбивати „ворогів і зрадників народу" і грабувати „в ім'я перемоги над фашизмом"».29
Можна було б подумати, що журналіст Боярчук якось перебрехав розповідь пані Сидорчук або вона сама розповіла небувальщину. Проте факт знищення села Стара Рафалівка підтверджується іншим незалежним джерелом — донесенням політичного референта Військового округу УПА «Заграва» за жовтень 1943 року: «Большевики... Напали на Стару Рафалівку, яку спалили. Вбили 60 осіб, з них 8-х з районного активу. Вбито політичного референта Тетерю (Бугая). Погрожували смертною карою за підтримку УПА».30
Оцінимо «точність» партизанського терору — спалено село, вбито 60 осіб. Серед вбитих тільки 8 (13,3%) — члени ОУН (а притулок і господарство втратили сотні людей!). Напевно, і в інших випадках знищені «поліцаї» та «націоналісти», зазначені в партизанських звітах, часто жодного стосунку до колабораціонізму чи національного Супротиву не мали.
У кінці 1943-го — першій половині 1944 року Совєти знову захопили територію Західної України. Неорганізований партизанський терор змінився відносно впорядкованими репресіями РККА-СА, НКВД-МВД і НКҐБ-МҐБ.
Після повернення з рейду на Сан і Віслу 5 вересня 1944 року 1-ша Українська партизанська дивізія імени Двічі Героя Совєтського Союзу С. А. Ковпака була направлена на боротьбу проти повстанців, ставши, фактично, суто каральним з'єднанням.
У 1944-1950 pp., зокрема з ковпаківців-українців набиралися так звані «спец-групи» НКВД-МҐБ.31 Ці загони діяли під видом партизанів УПА, провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і/або вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців.