Римські наставники навчили їх, що humanitas складається з кількох компонентів:
benevolentia — доброзичливість
observantia — повага
mansuetudo — доброта
facilitas — чемність
severitas — суворість
dignitas — гідність, репутація
gravitas — вага, владність
— Неперевершено, — прогарчали галли, зриваючи із себе штани й водночас вискубуючи волосся з носа. — Трошки старої й доброї dignitas нам не завадить. І покажіть-но мені трохи observantia, дорогенькі, та подайте люстерко.
Ключовим елементом римської ідеології було те, що римляни вважали свою цивілізацію вищою, другим сонцем, і ця самовпевненість сягала таких висот, що подекуди доходило до абсурду. Люди прагнули мати бодай найменші дрібнички, які позначали б їхнє становище в Римі. Чимось мені це нагадує, як одні мої далекі родичі, кошлаті сикхи[73] з Пенджабу[74], несказанно зраділи, коли їх посвятили в лицарі Британської імперії.
Пишучи наприкінці І чи то на початку II ст. н. е., Плутарх змальовує лихоманку, з якою провінційні цабе прагнули зійти вгору по cursus honorum — кар’єрній драбині. Він розповідає про грека чи то іспанця або азіата, не задоволеного славою та владою, які йому надає певне становище. Ет, ні, йому все мало, він потоне у власних сльозах, якщо не приміряє сандалі патриція-сенатора.
А діставшись сенату, він плаче, що не став претором, а ставши нарешті претором, починає скиглити, що хоче бути консулом. Коли ж його обирають консулом, він нарікає, що цьогоріч його мали обрати першим консулом, а не другим. Тощо.
Геніальність такого підходу з розбурхування римських амбіцій у серцях провінціалів полягала не лише в підтримці миру та спокою серед них і збереженні старої структури влади. Окрім усього, це було ще й несказанно дешево.
Енергія, яку раніше спрямовували на безглузді кровопролитні міжусобиці та викрадання худоби, сублімувалась у вихваляння своєю римськістю й гонитву за славою. За словами Елія Арістида, «з міст позникали усі інші форми суперництва, і населення захопила єдина форма змагань: показати себе з якомога привабливішого боку. Скрізь позводили удосталь гімнасіїв, водограїв, шикарних брам, храмів, майстерень та шкіл». Він наголошує, що з прадавніх часів світ потерпав від недуги й тепер йому врешті-решт повернули здоров’я.
Іншими словами, римляни змогли використати дух суперництва цих новонавернених провінціалів для будівництва великих пам’яток, звісна річ, не витративши ані копійки з імперської казни. Під час споглядання Європи, її величезної спадщини римського зодчества, яку й до сьогодні можна спостерігати на наших просторах, не слід дурити себе, ніби римляни оплатили ці проекти з власної кишені. Для цього вони були надто розумні.
Подекуди ці grands projets[75] фінансувалися з податків провінцій, але частіше кошти на них виділяли приватні особи, гнані нестримним, розгнузданим чванством.
Часом, ганяючись за римською ідентичністю, провінціали впадали в невимовну вульгарність. Однією з переваг громадянства була можливість здобути посаду жерця культу Августа — одну з посад у системі місцевого управління. Проте, як і деінде в Римі, за цю посаду існувала величезна конкуренція. Щоб обійняти її, треба було стати обраним seviri. Дехто з галльських ватажків аж так прагнув підлизатися до електорату, що влаштовував неймовірні марнотратні ігрища, аж доки Тіберій не обмежив їх масштаби.
Замисліться, наскільки блискуча ця ідея з погляду психології — об’єднати культ Августа й місцеве управління.
Що вища посада, на яку ви претендуєте, то більше відданості мусите виказувати — ех officio[76] — імператорові й Риму.
А зараз погляньмо, які вигоди може запропонувати елітам Європи Європейський Союз. Які є нагороди для європейських еліт, щоб спонукати їх бути ще більш «європейськими»? Так повелось у світі, що вони зовсім не мізерні.
Загляньте в бізнес-клас будь-якого авіарейсу між європейськими столицями. Цілком імовірно, що ви знайдете бодай когось одного, чий квиток оплатив ЄС прямо чи опосередковано. Ця людина, певно, проживатиме в охайному готелі в якійсь гарній туристичній місцині під час проведення якоїсь надважливої конференції, присвяченої соціальному відторгненню, глобальному потеплінню чи сексуальним домаганням на робочому місці. Він чи вона прекрасно проведе час у комфорті, насолоджуючись музикою струнного квартету в компанії пишногубих перекладачок. Правда ж, можна сміливо припустити, що після цього всього ідея об’єднаної Європи стане тій людині ще ближчою?
73
Прихильники сикхізму — релігійного руху в Індії, що проголошує рівність усіх людей і не визнає кастового устрою. Традиційно сикхи мають довге волосся й бороди.