Уїлло має роботу, працює барменом у термополії (thermopolium) — такому собі гастропабі з гарячими закусками. Він пропонує вам зупинитись у нього. Наступні кілька тижнів ви тиняєтеся Немаузом, допомагаєте Уїлло й починаєте розуміти, що означає бути римлянином. Ви ходите до Уїлло в його термополій, прогулюєтесь у різних кінцях міста, щоразу стаючи більше римлянином. Своїм перетворенням ви нагадуєте кавалок металу, що на автомобільному заводі спершу проходить через кузовний і фарбувальний цехи, а відтак — монтажну майстерню.
Прямуючи головною торговою вулицею, вельми подібною до торгових центрів, які сьогодні є скрізь у світі, ви подумки відзначаєте план, за яким римляни будують вулиці. Також звертаєте більше уваги на манери й традиції римського життя: як людей зіштовхують із вулиці, щоб іншим було де пройти, і нескінченні молитви перед храмами та гробницями.
Дуже повільно й затинаючись, але ви вже говорите латиною, необхідною для розуміння замовлень від легіонерів, які заходять до термополію. А тоді одного дня Уїлло каже, що час іти до лазні. Ви ще ніколи не були в лазні, бо ви свинопас, а оскільки ви ще й галльський свинопас, помитися вам точно не завадить.
Ви з Уїлло прямуєте до міської лазні, збудованої якимось видатним мужем, і, на ваш подив, вас впускають, адже сьогодні день для продавців та іншої шушвалі. Ви знімаєте свої засмальцьовані, брудні штани та йдете спершу до гарячої кімнати, а відтак — до холодної, при цьому відчуваєте, як через ваші пори виходять останні сліди галльського бруду, поступаючись римськості. Щоправда, вам не зовсім комфортно бути голим перед іншими галло-римлянами: помічаєте, як усі навколо глузливо зиркають на ваше оголене тіло.
— У чому річ? — питаєте ви в Уїлло.
Замість відповіді він дає вам щипчики. Цілком очікувано, ви як людина, що прожила все життя в лісах ΐ болотах, є волохатим із голови до п’ят. А римляни, як ми вже знаємо, гидували волоссям на тілі.
Від часів завоювання Британії на острові різко зросло використання щипчиків, адже британці збагнули, що, на думку римлян, гладеньким бути краще, ніж волохатим. Отже, позбувшись у такий інтимний спосіб своєї старої галльськості, ви перетворюєтеся на галло-римлянина. Намастившись оливковою олією й зішкрібши із себе леп, повертаєтеся до роздягальні та вже не розумієте, як можна вбиратися в ці смердючі старі штани, тож обираєте натомість римську туніку, у якій Уїлло працює в барі.
З лазні ви повертаєтеся чистим, поголеним, скрізь гладеньким, у новій туніці та з наміром спробувати вдягати тогу. Проте це ще не всі радощі на сьогодні.
В Уїлло є квитки на ігри в амфітеатрі Німа, від чого ваше серце радісно тріпоче: ігри (ludi circense) — візитівка Стародавнього Риму. Нерідко дорогою до термополію ви чули лемент натовпу з амфітеатру, тож вам завжди кортіло подивитися, що відбувається в цій еліптичній будівлі на 21 000 осіб. Не раз, минаючи цю велетенську споруду з двома входами, ви відчували аміачний дух сечі й гною, змішаних із тирсою, і бачили обличчя людей, які виходили звідти через vomitoria[90]: такий вираз з’являється на обличчі того, хто щойно бачив щось неймовірне, але водночас жахливе.
Розділ одинадцятий
Ігри
Імовірно, римські ігри походять від давньої етруської традиції на похороні воїна вбивати його бранців. Перші гладіаторські бої провів 264 року до н. е. Децим Юній Брут коло Бичачого форуму, названого так через те, що там торгували худобою. З часом ігри ускладнилися, стали екзотичнішими й дорожчими, аж доки із засобу масових розваг і контролю не перетворилися на моторошний маніфест римських цінностей.
До кінця І ст. амфітеатри зводили вже по всій імперії. У самому Римі такі розваги були винятковою прерогативою імператора, а от у провінціях їх проводили магістрати, які мали причетність до його культу. Організатора ігор називали munerator, або ж, щоб ви переконались, як майже не змінилося значення цього слова за тисячі років, керівник цих кровожерливих дійств був знаний також як editor[91].
Ігри відбувалися в три етапи. Першим був venatione, під час якого імітували полювання й забивали диких звірів. Подекуди в дійстві брав участь особисто імператор. Приміром, Коммод з’являвся на публіку в левовій шкурі. Обходячи арену з києм у руках, він забивав стриножених тварин з відважністю мільйонера на полюванні на циркового носорога десь на флоридському ранчо. 248 року місто Рим відзначало своє тисячоліття, і в день святкування до програми ігор включили тридцять двох слонів, десяток тигрів, понад півсотні левів і шість бегемотів. Ви можете зауважити, що з часом апетит до вбивства левів ущух, і не помилитеся, бо після левів узялися за бегемотів.