То хто ж відмовиться від монети, випущеної такою видатною людиною? Чи то пак, хто наважиться відмовитися? Не прийняти монету із зображенням Цезаря, напівбожественного правителя божественної імперії, вважалося lèse-majesté. Є навіть історії про те, що за Тіберія монети з портретом Августа заборонялося брати із собою в бордель чи вбиральню. Звісно, усе це скидається на романтичне перебільшення, але воднораз є гарним прикладом ставлення до національної валюти.
Валюта мала цінність, яку їй гарантував лик імператора. Імператор уособлював Рим, його портрети лежали в гаманцях легіонерів усього світу. У Німі карбували монети на честь Августа, з одного боку зображаючи його портрет, а з другого — долоню та крокодила, на пам’ять про його перемогу над Єгиптом.
А зараз погляньмо на монети сучасної єврозони. Наразі маємо двадцять різних типів євромонет, якісь із портретами, якісь без. На австрійських зображений Моцарт, на люксембурзьких — великий герцог Анрі, на ірландських — арфа, на фінських — лебеді, на французьких — дерево як символ життя, а німці й досі карбують свого бідолашного орла-мутанта.
Щодо купюр, то вони геть позбавлені будь-яких національних рис. Європейські лідери не змогли домовитися про те, кого зображати на грошах (і чому це мене не дивує?), тому й вирішили обмежитися нудними архітектурними схемами мостів, ровів, кульвертів[92] і всілякого мотлоху такого штибу.
Я веду не до того, що ця нудьга знижує цінність валюти, бо ж навіть у занудства є свої переваги.
Просто в цьому й полягає найбільша відмінність сучасних грошей від римських: римські монети мають ясне й чітке політичне послання, а європейські — казна-що.
Біда єдиної європейської валюти в тому, що невідомо, хто за нею стоїть, а отже, невідомо, у чиїх інтересах її використовують. Це може вилитись у масштабні проблеми, якщо між різними країнами (наприклад, Німеччиною та Італією) надалі триватимуть суперечки щодо оптимальної території єврозони.
А передусім зображення на монетах означають, що євро не має жодної політичної чи пропагандистської цінності. «Чий це портрет та ім’я?» — питає Ісус, дивлячись на римську монету. І хоча існували монети й без зображення імператора, щоразу, коли хтось простягав руку в очікуванні платні, то отримував саме портретик Цезаря. Таким був римський світ.
Монета відігравала поважну роль у вашому житті, і це лише підкреслювало важливість особи Цезаря. Цезарева необмежена влада надавала цінності монеті з його ликом.
А що, коли Цезар не всемогутній? Що, коли Цезаря скинути? Що, коли Цезар є цілковитим йолопом?
Природним плодом роботи римської системи було те, що, коли особа імператора втрачала свою цінність, монета також знецінювалася. Траплялося й навпаки: коли валюта проявляла ознаки інфляції, вважалося, що винен у цьому не хто інший, як імператор.
Як писав Епіктет: «Чий лик зображено на тому сестерції? Траянів? Бери. Неронів? Викинь».
Досі ми з вами розглядали систему, створену Августом, і аналізували той неймовірний спосіб, у який він здобув та узурпував владу, проголосивши себе імператором. Ми побачили, як його влада поширилася по всій імперії. Сподіваюся, мені вдалося переконливо показати вам, як колись ставали римлянами, а також як саме й чому виникало це бажання, на противагу тому, як сьогодні люди не бажають бути європейцями. Ми побачили, як запаморочливий успіх римської системи управління послугував натхненням для багатьох амбітних правителів у подальші віки. Не слід, одначе, забувати про нищівну поразку, якої Вар зазнав від Армінія, до того ж — що варвари нікуди не поділися. Ми захоплюємось Августом за моторошну логічність його системи, у якій він посідає чільне місце, проте не забуваймо, що обмаль його наступників дотягнулися до рівня його генія. В останній частині книжки навздогін за великим Едвардом Ґіббоном саме час простежити найважливіші передумови занепаду й остаточного краху Римської імперії — революційної події, яку народи землі запам’ятали назавжди, відчуваючи її наслідки дотепер.
Частина четверта
Що пішло не так?
Розділ тринадцятий
Християни, варвари і варвари-християни
Облишмо нарешті наших галльських друзів Лукко й Уїлло. Ми прощаємося з ними, залишивши їх романізуватися в лазні, вбиральні чи цирку, а самі рушаймо далі людними вулицями Німа, аж доки не надибаємо чергову чудасію.