Тут із-за столу вийшов маленький товстун-китаєць, заклавши руки за спину. Нік приготувався. Він уже пробував розв'язати вузли півдюжини разів. Але той, хто його зв'язав, знав свою справу.
Артур швидко підняв ганчірку із хлороформом. У Ніка був час зробити швидкий вдих, наповнений ароматом тканини, перш ніж сильно притиснути її до обличчя. Нік притулився головою до тканини, але китаєць був напрочуд сильний для такої маленької, але товстої людини. Хвилина, півтори хвилини, і Нік вдав, що знепритомнів. Раніше він не дихав чотири хвилини, коли його легені були сповнені свіжого повітря.
— Іноземний диявол спить спокійно, — хихикнув Артур. — Але як Артур може бути в цьому певен? Раптом Нік отримав сильний удар у живіт, сильний, як несподівана гвинтівкова куля. Він зігнувся навпіл, задихаючись, але натомість упивався п'янким запахом хлороформу. Краєм ока Нік побачив, як Артур знову підняв важку гирю і вдарив. Він знову відчув болісний біль, а потім його здолали пари хлороформу. Він поринув у темряву.
Він прийшов до тями на операційному столі. Це не було надто незручно, якщо не рахувати світла, що сяє прямо йому в обличчя. То був особливий стіл. Руки та ноги пацієнта були скуті ланцюгами.
Він був роздягнений. Електроди були встромлені у різні місця його тіла, де розташовувалися основні нервові вузли.
"Ймовірно, зараз марно розповідати вам все, що я знаю", - сказав Нік. Ти не можеш жити без веселощів, чи не так?
"Ви заговоріть, заговоріть дуже скоро", - почув він голос Артура.
«Це золотий день для тебе, друже». Відповіді не було. Нік дивився прямо вперед через одне високе вікно в кімнаті. Він побачив мереживні верхівки дерев і небо, повне плоских пухнастих хмар. Він подумав про Домініка, і тут почалося. Задзижчав електродвигун, і Нік відчув, як струм пройшов через його тіло відразу в півдюжині різних місць. Його серце зупинилося від удару, і його здоровене тіло врізалося в шкіряні ремені, його спина вигнулась дугою, як цибуля, його череп наповнився безшумним гулом мозкових клітин, що дико стріляють не в ту смугу руху. Машина зупинилася так само раптово, як і завелася, і тіло Ніка розслабилося. Він нерівно дихав. У нього сильно боліла голова, і якби він не був у такому прекрасному фізичному стані, болісний спазм зламав би йому спину, як сірник. Піт стояв у нього на лобі і стікав по кінцівках.
Він почув, як Артур радісно хихикнув. Тепер він зрозумів, що нелюдський сміх Артура не мав нічого спільного з гумором, а був індивідуальною неврастенічною реакцією явно сексуального походження. Дивний психологічний поворот змусив Артура захотіти опинитися там, де зараз був Нік.
«Я тільки-но сміюся аплодуючи. Раз... два... довше... — він хихикнув.
Знову сліпуча неземна сила пронизала тіло Ніка. Його рот скривився в крику, який його мозок з коротким замиканням не міг вимовити. Коли він досить оговтався від другої дози електрики, він сказав: «Не перестарайтеся, товаришу. Мертві не можуть говорити, то де ти?
Артур, здавалося, сам зрозумів цей простий факт і дещо стримав свій ентузіазм. Наступні кілька хвилин він розважався, відключаючи кілька електродів та посилаючи окремі імпульси через тіло Ніка. Після кожного разу він з цікавістю дивився на Ніка і запитував.
Нік втомився від дотепних коментарів і просто відмовлявся відкривати рота. Він знав, що зможе терпіти лише певну кількість цього, перш ніж його мозок повністю згорить, а велике міцне серце відмовиться починати знову.
Хихикання Артура тепер звучало інакше, і Ніку це звучало зловісно. Він відчував, як знімають електроди. Потім Артур притис два до його геніталій. Холодний дотик металу до його тіла вказував на катування, яке було спрямоване від його тіла до його мозку.
Має бути спосіб вирватися на свободу. Він провів достатньо часу, вивчаючи методи покійного Гаррі Гудіні. На жаль, тепер, коли він був прив'язаний до столу, він не міг контролювати свої м'язи.
— Стривай, — раптом сказав Артур. "Я скоро повернусь."
- Не поспішай, - сказав Нік. — Що, чорт забирай, тобі треба, чого в тебе тут немає?
Він почув, як товстун вийшов із кімнати. Це було надто добре, щоб бути правдою. Він відразу зауважив, що один із висновків електродів, прикріплених до його геніталій, знаходився за два дюйми від його руки. Нік щосили притиснув руку до нього. Він відчув, як кінчик його пальця торкнувся дроту. Він натиснув сильніше. Кінчик його пальця провис на півдюйма навколо дроту. Він не насмілювався штовхати його чи щось форсувати. Він з нескінченною обережністю обвів його своїм довгим середнім пальцем, поки той не торкнувся дроту. Він не смів дихати, коли намотував нитку на кінчик пальця, поки вона не опинилася на згині пальця. Потім він сильно потягнув і відчув укол стрічки, що утримує електрод.