Але якщо ми зачекаємо, літаки знайдуть нас у пустелі. Це погано, американець.
- Я повернуся до сходу сонця, - сказав Нік. - Або зовсім не повернуся, - похмуро додав він.
Через кілька хвилин Нік уже був за штурвалом, і ніч пустелі розірвала різке ревіння двигуна вертольота. Боже, ця штука така галаслива, подумав Нік. Але він знав, що звук з висоти, яку він підтримуватиме над землею, буде майже нечутний. А оскільки він вимкне двигун перед лабораторією, був хороший шанс, що він благополучно потрапить усередину. Але було б щось інше, якби йому знову довелося злетіти.
Він поступово прискорився, піднявся на кілька футів, завис, потім дав повний газ і почав свій довгий підйом у темну азійську ніч. На бажаній висоті дув сильний вітер, хоч унизу було тихо. Він провів більшу частину двогодинного польоту, борючись з органами управління, проклинаючи той факт, що з двома людьми у гелікоптері він не зможе ним управляти при такому вітрі. Коли він повертатиметься, йому просто треба було злетіти. Будь-яка висота над телефонними проводами буде достатньою.
Тепер Нік міг бачити вдалині вогні лабораторного комплексу. Протягом наступних кількох хвилин він виконував інструкції Хоука щодо підходу. На чверть менше потужності протягом восьми хвилин... протягом десяти хвилин, спускаючись на сімдесят метрів за хвилину... повертаючись на 140 градусів, коли ви побачите адміністративну будівлю...
Тверді руки Ніка керували обладнанням, вносячи корективи то тут, то там, розраховуючи час спуску. Він бачив, як повзла стрілка його радієвого годинника, коли він робив останній поворот. Він різко вимкнув двигун, і все стихло. Це було примарно, чого він ніколи не бачив, коли він сповзав з неба. Не спалахнули прожектори, які дико розгойдувалися небом, і не було зенітних пострілів. Немов величезний орел, він ширяв високо над парканом з колючого дроту, щосили намагаючись утримати машину в рівновазі.
Під собою він побачив, як експериментальні рисові поля стають дедалі більше. Хоук - геній, подумав Нік, сидячи у своєму кріслі, що обертається, і обчислюючи кут зниження вертольота, що знаходиться в двадцяти тисячах миль від нього. Гелікоптер тихо приземлився на заболочений периметр і вперся в поплавці. Нік якийсь час сидів нерухомо. Приземлившись, він розірвав частину брезентового навісу, що захищав рис від сонця пустелі, але ніхто не бачив, як це сталося. Вартові були виставлені біля воріт, а не посеред поля для експериментів на цій надсекретній установці.
Спочатку Нік рухався вологою землею з обережністю розвідника в джунглях. Потім він зрозумів, що вартових поблизу немає, і недбало попрямував до місця призначення. Він подумував насвиснути кілька рядків з «Янки Дудл Денді», але вирішив, що напрошуватися на неприємності безглуздо.
Залишивши рисові поля позаду, Нік швидко ковзнув у тінь. Все пройшло дуже добре. Він побачив попереду плаский глинобитний будинок доктора Ліня. Керівник проекту мешкав у ньому один. Нік швидко пішов далі.
Двері навіть не були зачинені. Його ліхтарик висвітлив замаскованим променем мізерно обставлені кімнати. На полицях та столах та стопками на підлозі. Він був здивований, побачивши репродукцію «Соняшників» Ван Гога серед китайських гравюр на стіні. "Якщо ти поїдеш працювати до Сполучених Штатів, - подумав Нік, - ти, ймовірно, отримаєш оригінальне полотно в найкоротші терміни". Він пішов далі. Проходячи повз двері, він почув рівне дихання сплячої людини. Він дозволив світлу швидко проникнути у відчинені двері. Це була людина, за якою вона прийшла.
Він підійшов до сплячого дуже обережно. Його наміром було заглушити крики доктора Ліня, коли він прокинеться. Але його зупинили. Чіткий, спокійний голос раптом сказав китайською:
«Якщо ви збираєтеся вбити мене, товаришу Ву, будь ласка, увімкніть світло, щоб я міг бачити ваше обличчя. Я готовий. Я знав, що все скінчиться саме так».
«Вибачте, доктор Лін, ви помиляєтесь. Я не товариш Джонні Ву і, боюся, ви не можете увімкнути світло, - відповів Нік по-китайськи.
Настала тиша.
"Ніщо в Оповіданнях не може зрівнятися з помилками існування", - зазначив тихий голос. — Поговоримо на кухні, хоча Хазяїн сказав, що джентльмен уникає власної кухні. Там немає вікна.
Нік почув шарудіння одягу і пішов за доктором Лін.
"Ти п'єш чай?" — спитав лікар Лін, коли вони сиділи на кухні.
- У нас мало часу, - категорично сказав Нік. Він швидко пояснив, у чому полягала його місія. Говорячи це, він вивчав старе зморшкувате обличчя лікаря. Щось подібне до східної версії Хоука, подумав Нік, посміюючись собі під ніс.