Він кинув уламкову гранату прямо перед собою і, як тільки вона вибухнула, пірнув у двері. Впавши на землю, він випустив залп з автомата в примарно блискуче світло, доки не переконався, що за ним нічого немає. Що сказав Расті? Ніщо не може мене зупинити. Ось так ось. Продовжуй, не цілься. Він встав і побачив перші зачинені двері. Якось він відчув, що в цій кімнаті двоє бойовиків..... Вдарити плечем об двері, щоб вони відчинилися. Кинути гранату. Пірнути геть. Бум вибухає граната. Вбігши в кімнату, перш ніж вони встигнуть прийти до тями, натискай на курок. Обстріляй кімнату. Пістолет-кулемет танцює в його руках, порожні гільзи з гуркотом падають на підлогу.
Тепер швидко. Як блискавка йдеш. Озирнися, Картер, хтось може йти за тобою. Наступна кімната. Всередину гранату. Тобі треба забиратися швидше, Картер, якщо хочеш зберегти своє життя.
Після кожного вибуху він відчував гуркіт тиску повітря. Він ніколи так не усвідомлював кожну частку секунди свого життя. Нехай ця кімната наповниться свинцем. Продовжуйте і залишайтеся живими. Тепер ще одна граната у коридорі. Будинок був сповнений диму, від його одягу пахло порохом у сирих коридорах. Він кидався по кімнатах першого поверху, не знаючи, скільки чоловіків у кожній кімнаті, не бачачи їхніх облич.
В одній із кімнат була тільки одна людина, швидкий червоноокий хлопець, що схопився, і різко вистрілив із гвинтівки, коли Нік увійшов у двері. Нік випередив його на соту частку секунди. Потім він знову опинився в коридорі, плюючись свинцем на всі кути.
Він почув кроки на першому поверсі і вистрілив угору сходами з повної крамниці, а потім помчав нагору на повній рисі. Він кинув гранату зверху і притиснувся до стіни, коли тиск повітря мало не збив його зі сходів.
Він прибрав другий поверх так само, як і нижній; танцюючий диявол, що біжить риссю, оголосив про себе ручною гранатою, стрибнув крізь дим і плюнув кулями в тих, що вижили, перш ніж вони встигли прийти до тями. Він виявив, що стріляє по порожніх кімнатах і зрозумів, що він єдиний живий у домі. Повільно, настільки пильно, наскільки дозволяли його натреновані рефлекси, він заціпенів і обійшов будинок.
Він почував себе виснаженим, ніби щойно закінчив із Домінікою. Дощ все ще барабанив по хаті та по стінах. Його годинник сказав йому, що ця вічність тривала всього близько півгодини.
Він методично пробирався назад кімнатами, перебираючи понівечені трупи і безликих чоловіків, шукаючи сліди Кеті Лін або Джонні Воу.
Вони зникли. У хаті пахло порохом, а деякі предмети меблів ще горіли від кинутих ним термітних снарядів. Через велике кухонне вікно він побачив великий моторний човен, що відпливав від пристані.
Передбачалося, що це буде човен Джонні Воу, і він планував спливти з Кеті Лін у ньому. N3 виламав кухонні двері та побіг на пляж. Він бачив, як Джонні Ву разом із членами екіпажу піднімав вітрила. Свіже повітря швидко видуло з його мозку сюрреалістичну сцену останньої півгодини. Він кинув автомат. Від нього буде мало користі, якщо човен відірветься від причалу і зброя заважатиме йому йти. Крім того, на цьому довгому пустельному причалі Джонні Ву навряд чи підпустить його досить близько, щоб використати його.
Вітер був сильний. Він чув, як вітрила стукали і рипіли на вітрі. Під кормою він побачив, як двигун збиває воду в піну. Джонні слід було піти з порожньою щоглою, а потім узяти курс на правий борт, бо пристань заважала курсу на лівий борт. Тепер він мав проблеми з відпливом, і ця помилка дорого йому обійшлася.
Нік сховався за навісом на вершині пристані та спостерігав, як чоловіки борються з човном. Між Ніком та човном було близько тридцяти ярдів причалу, і там не було укриття. Якби він побіг туди, вони застрелили б його, як собаку. Він знав, що йому потрібне. Стилетом він висмикнув старий іржавий замок із гниючого дерева сараю і ввійшов усередину. Це було там. Він швидко вибрав необхідне спорядження, потім роздягнувся.
Коли він знову вийшов, дощ кусав його тіло, як тисяча мурах. У світі не було кольору, етюд у сірих тонах. Потім його тіло рвонулося в пласкому піку і зникло в зловісних глибинах моря.
Розділ 16
У таку ранню пору року було дуже холодно, щоб купатися. Крижана солона вода тримала американського агента в кулаку і жбурляла його об стійки причалу, знову і знову смикаючи його, а потім знову ритмічно жбурляючи об шорстку деревину. Без ласт, навантажений мотузкою та легким якорем, Нік кашляв, відпльовувався і чіплявся за стовп. Він сильно недооцінив силу бурхливого штормом моря.