В цілому обличчя в дзеркалі було рухливим і виразним, що вказувало на місткий і дуже винахідливий мозок, що стоїть за ним. У моменти терміновості, сильного стресу, коли кидали смерть життя чи смерті, ця особа могла приймати тверду невблаганність черепа.
Тіло під обличчям було всім, що могли зробити роки жорстоких та вимогливих тренувань. Тіло після всього зносу та незліченних тортур, підданих самим собі чи іншим чином, все ще було майже в ідеальному стані. Плечі були масивними, але без незграбності, що псує одяг; талія була вузькою, ноги засмаглими стовпами гладких м'язів. М'язи Ніка не були великими, особливо не привертали до себе уваги, але були схожі на сталеві троси. Вони рухалися під його гладкою шкірою так само легко, як промаслені мотузки.
Нік вийшов із ванної, обв'язаний рушником навколо своєї худорлявої талії, і увійшов у простору спальню. Хлопець розклав на ліжку його вечірні речі: темні штани в атласну смужку, білий смокінг, плісировану сорочку з коміром, темно-бордову краватку, темно-бордовий пояс. Жоден клуб у світі не був формальнішим, ніж Гонконгський крикетний клуб. Вечірня сукня була обов'язковою навіть на благодійних балах.
Хлопчик, з рота якого бовталася ще одна довга золота сигарета Ніка, діловито полірував пару лакованих туфель. Як завжди, він з трепетом дивився на торс Ніка. Хлопчик не знав, що таке грецький бог, і він ніколи не чув про Праксителя - багато жінок, які майже втратили свідомість, висловлювали думку, що Нік Картер був не зовсім реальним, а скульптурою - але Хлопчик знав, чим він захоплювався. . Сам крихітний і тендітний, він всією своєю маленькою порожньою душею жадав мати тіло, як у AXE-man.
Тепер він спробував обома крихітними руками обхопити біцепс Ніка. Його пальці не зустрілися. Хлопчик посміхнувся. «Я думаю, м'яз номер один. Добре, я спробую хоч раз?
Нік посміхнувся йому. "Ти вже хіллі один раз. Чому аски?"
“Я ввічливий хлопчик, міс Кларк. Мені подобається, що якось у нього були такі ж м'язи, як і в тебе. Повернися до мого села і убий усіх поганих людей».
Нік струсив хлопця і натягнув білі боксерки з ірландського льону. «Ви відмовитеся від цигарок та випивки, і, можливо, одного разу ви наростите м'язи. Ви спробуєте, га?»
Хлопчик сумно похитав головою. «Я стараюся, гаразд. Але страшенно добре. Я жодного разу не виросту таким великим, як ти – я завжди буду маленьким китайським чоловічком».
«Не хвилюйся, – сказав Нік. "У цьому житті є речі, відомі як еквалайзери". Він глянув на ліжко. «Гей, ти забув хустку. Хінгкічі. Ти хочеш, щоб мене вигнали з крикетного клубу за невідповідну сукню?»
Хлопчик грюкнув себе по лобі. «Чорт забирай, я забув один раз.
Нік ніжно його штовхнув. «Добре, ти йди та зроби це хабба. І стеж за цією мовою».
Коли Бій вийшов із кімнати, задзвонив телефон, що йде на берег. Нік підняв його. "Вітання. Тут Кларк Харрінгтон».
Легкий тенор сказав: Кларк? Це Боб. Як все?"
То був Боб Ладвелл, старий друг. Фактично, він був одним із дуже небагатьох справжніх друзів Ніка Картера. Від БА. Перед AX. Того дня це була суто випадкова зустріч. Нік щойно залишив свого кравця на Натан-роуд і буквально врізався у Боба Ладвелла. Вони випили пару напоїв у готелі Peninsula у Коулуні – Боб виконував якесь дивне доручення, а Нік вирушив на поромі, – а Боб згадав танці у Крикетному клубі сьогодні ввечері.
Тепер Людвелл сказав: Ти ідеш сьогодні на танці?
«Так. Я зараз одягаюсь. Часу багато. Ти ж сказав о дев'ятій, чи не так?»
«Вірно. Дев'ять. Але я… я подумав, що ми можемо зустрітися трохи раніше, Кларк. Я хотів би поговорити з тобою про щось».
Нік знову відчув найлегший укус кинджала занепокоєння. Було щось у тоні Людвелла, що його спантеличило, стурбувало. Якщо виходити з іншого чоловіка, це мало що означало. Але він знав правду про Боба Ладвелла.
«Відмінно, – сказав він легко. Він сказав своєму професійному "я" відстати від нього і залишитися там. Мабуть, це не було нічого. "Де, Бобе?"
Повисла невеличка тиша.
Нарешті Ладвелл сказав: "Я вважаю, ви візьмете валла-валлу?"
"Напевно. На борту вахти лише двоє чоловіків, і я не можу попросити їх укомплектувати катер. Так, я візьму водне таксі».