Людвелл зупинився і з огидою подивився на цю сцену. «Чорт! Це безладдя. Ми ніколи не знайдемо тут таксі». Він узяв Ніка за руку і повів до виходу на вузький камінчик, що веде вгору. «Давай проріжемо тут до Квінс-роуд. У тебе там більше шансів».
Вони пірнули на вузький середньовічний сходовий камінчик і почали підніматися. Нік побачив, що Людвелл кидає обережні погляди назад.
"Ви чекаєте на компанію, Людвелле?"
Він говорив недбало, але був трохи стурбований. Людвелл явно ухилявся від хвоста. Швидше за все, він уміло ухилився – він був старий та досвідчений оперативник. він не зміг втратити хвіст, тоді Нік був невблаганно пов'язаний із людиною із ЦРУ. Ця думка йому не сподобалася. Вона сподобається Хоуку ще менше.
Нік подумки зітхнув і знизав масивними плечима. Надто пізно хвилюватись. Його друг був у біді, і якби він міг допомогти, не жертвуючи AX, він би допоміг. І взяв він наслідки.
У відповідь на його запитання Ладвелл сказав: «Нема про що турбуватися. У мене вже кілька днів був хвіст, але я втратив його сьогодні вдень. Це була одна з причин, через яку ми поїхали на поромі. Я звичайно, ми зараз наодинці. Але в мене є звичка, чорт забирай. Я навіть не можу піти у ванну, не озираючись! "
N3 міг лише посміятися від співчуття. Він знав це почуття.
Вгорі вулиці, поряд зі зміїним магазином, де самотня домогосподарка розбирала змій для завтрашнього сніданку, вони помітили таксі «Мерседес», що пробирається Королівською дорогою. Це був один із нових дизелів. Лудвелл привітав його і дав інструкції водію кантонською мовою. Потім акуратно закотив скляну перегородку.
Нік Картер схрестив свої довгі ноги і поправив гострі, як бритва, складки на штанах. Він закурив цигарку із золотим наконечником і простяг футляр Людвеллу, але той відмовився. Натомість співробітник ЦРУ витяг сигарету зі зім'ятої синьої пачки Great Wall і закурив. Нік понюхав різкий присмак сук-єни. На відкритому повітрі він цього не помітив. Місцевий тютюн був вбивством західного горла.
Картер відмахнувся від їдких пар. «Як ти можеш курити таку дрянь? Мені б голову відірвало».
Людвелл глибоко зітхнув. "Мені це подобається. Я надто довго пробув у Китаї, ось у чому проблема. Мені треба піти, Нік. Я збираюся піти – після цієї останньої роботи. Якщо…»
Він обірвався. Вони минули вуличний ліхтар, і Нік побачив, як тик шалено працює на щоці Людвелла. "Якщо що, Бобе?"
Світло пройшло, і вони знову опинилися в тіні. Він почув зітхання Людвелла. Чимось це неприємно нагадало Ніку вмираючої людини.
"Останнім часом у мене було неприємне передчуття", - сказав Ладвелл. «Назвіть це передчуттям, якщо хочете. І не смійтеся, Ніку, поки не вислухаєте мене».
"Хто сміється?"
"Добре, тоді. Як я вже сказав, у мене було таке почуття, що я не виберуся з цього. Я так страшенно впевнений у цьому, що це зводить мене з розуму. Я ... я не думаю, що я Повинен сказати вам , Що мої нерви досить сильно потріпалися?
"Ні", - м'яко сказав Нік. "Ти не повинен мені це говорити".
Таксі повернуло праворуч біля багато прикрашеного фасаду магазину «Даймару» з гірляндами яскравих паперових ліхтарів. Тепер вони прямували до Тай Гангу. Коли вони повернули, Нік озирнувся, зі слабкими веселощами подумавши, що він майже такий же поганий, як Ладвелл.
За ними не було нічого, крім самотньої червоної рикші. Він був порожнім, кулі опускав голову. Без сумніву, він їде додому до свого піддону та рису в якихось нетрях з пакувальними ящиками.
Людвелл зняв чорний хомбург і витер свій високий лоб чистою складеною носовою хусткою. Ніч була свіжа, майже холодна, але Нік побачив краплі поту на блідій шкірі. Він помітив, що Людвелл швидко лисіє. Нік запустив велику руку у своє густе волосся і подумав: йому, мабуть, зараз близько п'ятдесяти.
Людвелл витер пов'язку на капелюсі і надів її. Він закурив ще одну різку китайську сигарету і викинув сірник у вікно. Не дивлячись на Ніка, він сказав: Ти знаєш, скільки разів я був у Червоному Китаї? І знову?"
Нік сказав, що не знає. Не міг угадати.
"Двадцять разів", - сказав Ладвелл. «Цей старий глечик потрапляв у колодязь двадцять разів! І завжди повертався цілим – чи майже так. У мене було кілька шрамів. Але тепер мені потрібно зробити це знову, і я маю таке почуття, що цього разу я не приїду. І ця поїздка - найважливіша із справді великих речей, Нік. Вершина! Я маю це зробити, але чомусь не думаю, що зможу. Цього разу старий глечик буде розбитий, Нік".