Нік подивився на неї. Він безперечно не був підготовлений ні до чого подібного, вважав її витонченою жінкою. На даний момент вона говорила зовсім не так. Він був на межі того, щоб сісти поруч із нею на диван, але тепер він розслабився у кріслі. "Скажи мені одну річ, Міріам?"
Він побачив, що вона відчула полегшення. Вона отримала перепочинок і знала це. Вона схрестила свої гарні ноги, змахнувши нейлоном. "Якщо я можу."
«Навіщо ти приїхала зі мною на Корсар сьогодні ввечері? Зізнаєшся, ти знала, що я мав на увазі».
«Мені було цікаво. І, як я вже сказав, я була зачарована тобою. У тебе є щось дуже дивне, Кларк Харрінгтон. Ти маєш бути плейбоєм, просто ще однією марною людиною з надто великими грошима, але чомусь ти цього не робиш. цілком підходить для цієї ролі. Ти навіть не схожий на плейбою. Ти більше схожий на пірата. У тебе м'язи, як у галерного раба, я відчував їх під твоєю курткою. Ти, здається, зроблений із заліза. Але річ не тільки в цьому. Ви просто не схожі на плейбою або нероби. Я… я думаю, ви мене трохи лякаєте».
Нік підвівся зі стільця і підійшов до програвача, думаючи, що повинен поставити собі пару недоліків. Очевидно, він погано відігравав свою роль. Він був незадоволений собою. Яструб був би незадоволений ним.
Він розташував на гравці групу танцювальних стандартів та повернувся до неї. «Танці? Я обіцяю, що жодних перепусток, доки ти не будеш до них готовий».
Вона дозволила своїй високій м'якості без опору похитуватися на його твердому тілі. Її щока ніжно пахла його худою щелепою, її м'язова спина, наче пелюстка камелії, лежала під його пальцями. Її духи були ніжними, швидкоплинними, з дивним п'янким ароматом, який він не міг визначити.
Поступово, поки вони мовчки танцювали, гнучкі лінії її тіла зливались із нього. Вона прошепотіла йому на вухо: Я жахлива. Я знаю це. Мені це подобається, хоча я налякана до смерті. Може, я хочу, щоб ти мене зґвалтував. Згвалтуй мене. Я просто не знаю. Я не знаю. Не думаю, що я знаю, але я зараз жахливо спантеличений. О, Кларк, будь ласка, будь зі мною ніжним і розуміючим. Будь ніжним та добрим. Не змушуй мене робити те, чого я насправді не хочу робити».
Його вроджений цинізм, набутий у твердій школі, сказав йому, що це ще один прийом. Вона грала на його ніжній стороні, попереджаючи та обеззброюючи його. Мабуть, вона дізналася про це ще в її матері на колінах.
Вони танцювали. Нік мовчав. Він не намагався її поцілувати. Приблизно за хвилину вона трохи відсторонилася і подивилася на нього. Її обличчя було рожеве. "Я ... я повинен зізнатися".
"Так?" Наразі ніщо особливо його не здивувало б.
Ви подумаєте, що я жахлива. Думаю, я жахлива. Але це здавалося такою чудовою нагодою».
Нік злегка посміхнувся. Так я й думав. Тільки, здається, я помилявся.
Рожевий колір перетворився на малиновий. "Я не це мала на увазі! Я… ну, я думала, що зможу отримати від тебе небагато грошей».
Нік вдав, що неправильно її зрозумів. Він сказав: Ну-ну. Ніколи не знаєш. Я здивований. Ти остання дівчина у світі, про яку я б подумав як про професіоналку».
Вона уткнулася обличчям йому в плече. «Для моїх біженців та сиріт, дурна людина. Я подумав, що можу отримати від тебе добрий внесок».
Зі злим, дражливим блиском в очах він сказав: «Ще можеш. Якщо ти правильно розіграєш свої карти».
Вона притулилася щокою до нього. «Вважаю, це змушує мене бути схожим на повію, чи не так?»
"Не зовсім. Скажімо, просто дівчина, яка співає пісень. Значить, у тебе є добра справа. Нічого аморального у цьому немає. Навіть незаконного».
Вона відкинулася назад, щоб знову глянути на нього, і він відчув, як рідкий вогонь її твердого тазу торкнувся його. Його тіло, сказав він собі, трохи виходить із-під контролю. Він приділяв дедалі менше уваги велінням свого розуму. Це було незвичайно для нього, який завжди міг тримати свій розум і тіло в найсуворішій дисципліні. Ця дівчина починала проникати в його шкіру багато в чому, чим він думав.
"Так ти будеш?" Очі тирличу з бурштиновими цятками були близькі до нього. На мить він загубився в цих синіх озерах, блукаючи чарівною глушиною, розриваючись між бажанням і ніжністю.