"Буде що?"
«Зробити внесок у WRO? О, Кларк, це така гідна справа. І маєш стільки грошей. Ти ніколи не пропустиш це».
«Це не зовсім правда, – подумав він трохи іронічно. Він мав поточний рахунок на Кларка Харрінгтона - це було частиною його прикриття - але це були його власні гроші, і їх було достатньо на той момент. AX платив добре, навіть щедро, але Нік Картер був людиною, яка любила багате життя, коли не працювала. Як і раніше…
"Так", - сказав він їй. "Я буду."
Потім його тіло не витримало, і він поцілував її.
Вона напружилася, ахнула і спробувала відірватися від нього. Нік ніжно, але твердо тримав її і продовжував цілувати. Її губи були червоні, медові. Вона перестала боротися і притулилася до нього. Її губи рухалися самі собою, і вона почала стогнати. Ні. Боже мій, ні! Ти не повинен. Я не можу… о, не треба… не треба».
Салон тепер кружляв. Наче їх обох вразив тайфун. Потік бажання захлеснув їх, мов хвилі, розбиваючи всі заборони. Її рот відкрився під його, і їхні язики зустрілися та переплелися. Нік відчув поспішний спазм її солодкого дихання у його ніздрях. Вона обм'якла в його обіймах, відкинувшись назад, її руки безвольно бовталися поряд з нею, її рот та його губи були фокусом Всесвіту. Її очі були заплющені. Він побачив, як на її білій скроні б'ється синя вена.
Нік підняв її і відніс до дивана. Вона притиснулася до нього, її губи прагнули його, і продовжувала голосити: «Ні… ні… ти не можеш. Ми не можемо. Будь ласка будь ласка…"
Він обережно поклав її на диван. Вона лежала нерухомо, гарні ноги широко розкинуті і беззахисна, пасивна і не чинила опір. Чорна сукня відмовилася від боротьби і зісковзнула з її грудей, оголивши її погляду та дотику, подвійні кола мармуру з прожилками, рожеві соски, напружені в очікуванні.
Нік на мить постояв, дивлячись на цю чарівність. Було помилкою дати їй хоча б хвилину перепочинку, але зараз він не думав про це. Його гострий, дивно вигнутий розум, такий тонкий, але часом такий грубий, думав, що тут справді Спляча красуня. Справжній символізм старої казки ніколи не був очевиднішим. Ось-ось мала прокинутися краса. Зрештою розмішати. І в цей останній момент він точно знав, що вона справді незаймана.
Він став навколішки біля дивана і поцілував її теплі груди. Міріам Хант пробурмотіла: «Дорогий, любий, ти справді не винен. Ми не повинні".
"Але ми повинні", - м'яко сказав Нік. "Ми повинні." Його рука шукала під чорною сукнею, натрапила на довге сяйво ніжної внутрішньої плоті, клубок гумки. Дівчина застогнала від болю. Потім вона раптово відвернулася від нього. Її стегна стиснулися в його руці. Вона сіла на диван, прибравши золоте волосся з очей, дивлячись на нього з дивною сумішшю жаху та бажання. Вона спробувала знайти руку під спідницею і відштовхнула її. "Я не можу", - сказала вона. «Я просто не можу, Кларк. Мені... мені так шкода!»
Нік Картер підвівся. Його гнів був сильним, але добре контрольованим. Джентльмен вміє не лише вигравати, а й програвати. І вже точно він не хотів жінку, яка не хотіла його
"Мені теж дуже шкода", - сказав він їй зі слабкою усмішкою. «Більше, ніж ти гадаєш. Думаю, мені краще завезти тебе додому».
Він побачив вологий блиск у її очах і сподівався, що вона не заплаче. Це все, що йому потрібне.
Та дівчина не плакала. Вона витерла очі і зісковзнула з дивана. Її блакитні очі прямо зустрілися з ним. «Я справді хотіла, Кларк. З тобою я хотіла. Але я просто не можу – не так. Я знаю, що це смішно та банально, але я така. Я хочу все це – один чоловік, тільки один, і шлюб, і діти, і те, що назавжди залишилося позаду. Ви розумієте? "
"Я можу зрозуміти", - сказав Нік. «Краще поспішай. Вже пізно і нам потрібно знайти валла-валлу. Поки ти освіжишся, я випишу чек».
Поки вона була у ванній, він виписав чек на рахунок Кларка Харрінгтона на тисячу доларів. Це було все, що він міг собі дозволити зараз. Він хотів, щоб це могло бути більшим.
Міріам Хант взяла чек, глянула на суму і поцілувала його в щоку. «Ти така хороша людина, Кларк. Я справді хотіла б бути підходящою дівчиною для тебе».
«Якщо це написано, – сказав Нік, – значить, це написано, і ніщо не може його змінити. Це Китай, пам'ятаєте». Він накинув їй на плечі її бойову куртку, без гіркоти розуміючи, що сьогодні він багато чого втратив. Йому спало на думку дещо з Пруста: «Єдиний рай - це рай, який ми втратили».