Він випустив її через задні двері. Дощ припинився, але все ще залишалося туманним та сирим. На ній знову були чорні джинси та гумові туфлі. Він оглянув її зап'ястя і виявив, що воно не зламане, а тільки сильно забите і розтягнуте. На ній був браслет.
Збираючись вислизнути в туман, вона завагалася. «Дівчина, яка тут живе – ви не збираєтеся її вбивати?»
"Ні, звичайно, ні. У цьому не буде необхідності. Але я маю захистити її, якщо зможу. Я планую інсценувати фальшиве пограбування і залишити її пов'язаною. Це трохи помітить наші сліди і може навіть обдурити Джима Поки".
"Я сумніваюся, що."
"Я теж", - сухо сказав Нік. «Але це найкраще, що я можу вигадати. Чому ти турбуєшся про неї?
«Я не знаю, щоправда. Але якщо вона невинна у всьому цьому, мені не хотілося б, щоб їй було боляче».
"І я теж. Я зроблю все, що в моїх силах. А Суї Ло з тих, хто знає, як подбати про себе. А тепер йди».
Вона нахилилася до нього і легенько поцілувала губи. Її губи були солодкими, як бутони лотоса. "Ят низьке сонце фон".
"І твоя дорога теж", - сказав Нік. Він зачинив двері і повернувся до холу, щоб дочекатися Суї Ло.
Поки він чекав, він трохи хвилювався. Він мав зануритися в глибокий транс, йога-пратьяхара, що викликає подобу смерті. Він ніколи не робив цього раніше. Як він сказав дівчині, це була пекельна авантюра. Він збирався заснути, і, якщо йому пощастить, він ніколи не прокинеться.
Розділ 10
Ходячий труп
Його мозок прокинувся раніше всього тіла. Він одразу усвідомив рота. Рот і хутра. Сам собою м'який, червоний, безтілесний рот. Пухке хутро нагнітає в нього гаряче солодке повітря. Псих! Він, мабуть, все ще знаходиться в трансі, хоча ви не повинні були бачити сон у йога-трансі. Виходить, вони помилялися. Його старий гуру помилявся. Тому що йому напевно снилися цей гарячий рот, що задихається, і це хутро.
Нік Картер розплющив очі. Він відчув дотик легкого дощу до обличчя. Зубчастий камінь притулився до його спини, і його пальці, коли аферентні нерви повільно ожили, відчули соснові голки. Його розум почав каталогізувати подразники: він живий, він був на відкритій місцевості, йшов дощ, було темно - і хтось його цілував!
Все це повернулося назад. Він живий! Це спрацювало. Він перетнув кордон у труні, у товарному вагоні з безліччю інших трун, у кожному з яких були китайці, які поверталися на відпочинок у свою рідну провінцію. Але чому поцілунки? Було приємно, але чому? Це був пекельний час для поцілунків! І гаряче хутро, що накачує його - все-таки він бранець? Чи було це якесь нове китайське катування, хитре і хитре?
Нік підняв руку і відчув м'якість. Груди жінки. Вона лежала на ньому, її рот був притиснутий до його губ, дихаючи в нього. Він лагідно відштовхнув її і сів. "Я в порядку."
"Слава Богу! Я була така налякана. Я думав, що ти справді мертвий. Я не знала, що робити, тому коли я витягла тебе з труни, я спробував реанімацію рот в рот. Я справді не думала про це. Що це працюватиме. Я, о, не знаю, що я думала! Вона почала різко сміятися, і він почув початок істерії.
Нік ніжно ляснув її по обличчю. Вона відсахнулася, потім перестала сміятися і, все ще стоячи на колінах, подивилася на нього. Одна рука пестила щоку, яку він вдарив. «Знаєш, ти мав вигляд мертвий! Труну відкрили на кордоні».
"Христос!"
Вона знову розсміялася, все ще нервуючи, але тепер з осудною ноткою в голосі. «Я теж думала, що помру! Але ти їх обдурив. Ти всіх обдурив. Ти виглядав таким мертвим!
Нік підвівся на ноги і потягнувся. Його великі м'язи були жорсткими та болючими при поверненні до життя. «Ця пратьяхара справді працює», - сказав він. "Як це працює. Я почуваюся мертвим. Де ми?"
«За кілька миль на південь від перехрестя Камфор-Хед. Я не можу тягнути вас далі, і я згадала це місце». Вона вказала на невелику скелю за Ніком. Вони опинилися в густих чагарниках бамбука і гігантського баньяна. «Там є невелика печера та поруч струмок. Але я не думаю, що нам варто залишатися тут. Це надто близько до дороги, і скрізь солдати. Регулярні частини, ополчення та навіть танки. Я гадаю, що тепер це точно. що один із кур'єрів говорив перед смертю, і вони знають, що генерал десь тут. Це лише питання часу, коли вони знайдуть храм».