Не знайшовши відповіді на цю апологію, Любомирський доволі довго мовчав, а потім витягнув із кишені сувій і невеликий пакунок, перев’язаний печаткою, мовив до гетьмана: «Її королівська світлість знала, що я вас побачу, і доручила мені цього листа, а з ним і коштовності для дружини вашої величності. Не знаю, чи вона тут, при війську, та я хотів би сповнити свою місію і вручаю їх у ваші руки». Хмельницький прочитав листа, зронив сльозу і вигукнув: «О Господи всемогутній! Що я напроти тебе! Мерзенний хроб! Завдяки твоїй ласці славна польська королева власноруч пише до моєї Ганни, прохаючи бути її покровителькою передо мною. Ти все зробив, мій Боже, щоб славилося твоє ім’я на віки вічні!» Після такого побожного вияву почуттів старий гетьман знову сказав: «Королева вимагає від мене неможливого. Я не можу розірвати своїх угод із московитами та шведами. Але з тих провінцій, що повинні вернутися до козаків, я готовий відступити Люблінське та Белзьке воєводства, Волинь і Червону Русь, де гадав перезимувати. А собі залишу тільки Ярославську округу. Хай король вертається, порозмовляє із союзниками і з часом усе влаштується. Щодо мене, то я схильний укласти мир за умови, що король та Річ Посполита визнають нашу незалежність так, як іспанський король тільки-но визнав незалежність Голландії. А тепер — до столу!».
Я схильний гадати, що Хмельницький щиро пропонував мир Польщі. Гордість, яка була задоволена приниженням його колишніх володарів, змінилася почуттям великодушності, властивої його натурі. Однак слід зауважити, що обіцяне ним йому не належало. Люблін потрапив у руки московитів, а Волинь та Червона Русь ще не були здобуті. Незадовго він говоритиме зовсім інше. Повернувшись на Україну, написав цареві вітання з перемогою його війська, прохаючи для себе всі руські провінції, які, проте, належали до московської монархії так само, як і вся територія Запорізького війська. Водночас він дізнався про місію Любомирського до татарського хана і відверто сказав іншому послові короля, що більше не вірить словам князя — покірного у злигоднях і зверхнього у тому разі, коли фортуна йому посміхається.