ABCDEFG це полог, заслонений тканиною. НІ та LM — це дві підпорки, на які покладено жердину. IL підтримує турецький килим, зроблений з крученої непромокаючої нитки; той килим послуговує дахом намету.
Від цієї мушви перейдемо до сарани, якої налітає сюди так багато, що нагадує мені лихо, яке наслав Господь у давні часи на Єгипет, аби впокорити фараона. Я бачив її упродовж кількох років, зокрема 1645 і 1646 року. Ті комахи летять не тільки цілими зграями, але й цілими хмарами, розтягаючись на п’ять-шість миль у довжину і дві-три милі в ширину. Сарана, звичайно, налітає з боку Татарії; це стається тоді, коли суха весна, а в Татарії і на її сході — Черкесії, Абхазії і Мінгрелії рідко коли стоїть інша погода. Пошесть несеться східним або південно-східним вітром, сягає цих земель і наводить велике спустошення: сарана поїдає ледь зазеленілу пшеницю і траву. Де лише вона пролетить і сяде, все винищить за якихось дві години, і зростає тут велика дорожнеча на харчі. Якщо ж сарана залишиться в цьому краї на осінь та зиму, до місяця жовтня, часу свого вимирання, то кладе по триста яєць, з яких виводяться наступної весни при спекотливій погоді нові комахи. Їх з’являється в три рази більше. Але коли вони вилуплюються і в той час випадають дощі, то сарана гине і в той рік можна її більше не боятись, хіба що прилетить з якогось іншого місця. Це все найкраще собі уявити їхньою кількістю, бо ціле небо вкрите комахами, довкола темно, виглядає так, ніби в хмарну погоду падуть невеликі клапті снігу і кружляють туди й сюди за вітром. Сарана опускається на землю, щоб поживитися, і ціле поле нею вкрите, чути лише дивне шелестіння — це вони споживають їжу. Протягом неповних однієї-двох годин сарана пожирає все до самої землі, а потім здіймається і летить туди, куди несе її вітер. Коли сарана летить, то у найясніший сонячний день не видно сонця, здається, що воно заховалось за товсті хмари. Року 1646 у місяці червні, опинившись на два тижні в новому місті Новгороді[67], в якому зводив фортецю, я був дуже здивований, побачивши там велику кількість сарани. То була справжня дивина, бо сарана в тім краї виплодилася навесні, а тому, що не вміла ще добре літати, вкривала повсюдно землю, та й у повітрі її було стільки, що не міг у своїй кімнаті їсти без запаленої свічки. Всі будинки були заповнені тією сараною, навіть у стайнях, стодолах, спальнях, на горищах було повно тих комах: ця капость залазила навіть у підвали. Я наказував курити гарматний порох з сіркою, щоб прогнати її, але все це не допомагало, бо як тільки відчинялись двері, величезна кількість сарани залітала всередину будинку, інші ж вилітали назовні.
Було дуже неприємно, коли виходив на вулицю, а ці комахи вдарялися тобі в обличчя, в ніс, в очі, у вуха, так несамовито лазили, що не можна було навіть рота відкрити, бо влітало відразу ж декілька комах. Та це ще нічого. Як ми сідали за стіл, то й тут ці комахи не давали спокою: різав на тарілці кусень м’яса і перерізував одночасно сарану. Тільки-но рота розтулював, щоб занести туди їжу, відразу ж мусив випльовувати комаху. Найбільш досвідчені люди не знали, як дати собі раду з тією незліченною комашнею. Одне слово, важко це описати; аби добре собі все це уявити, треба їх побачити так, як я бачив. За якихось два тижні сарана ставала міцнішою і, понищивши усе в цьому краї, могла летіти далі. Вітер підхоплював її і ніс в якусь іншу місцевість чинити таке саме спустошення. Бачив якогось вечора, як сарана сіла на перепочинок. Комахи вкривали дороги на чотири пальці завтовшки так, що навіть коні не хотіли по ній ступати, доводилось підхльостувати їх нагаями — тварини нашорошували вуха, хропли, з великою боязню ступали вперед. Колеса наших возів і копита коней розчавлювали цих комах і здолу здіймався такий сморід, що не тільки важко було дихати, але й видавалось, ніби все це проймає тебе до самого мозку костей. Щодо мене, то я не годен був стерпіти того смороду; змушений був спочатку натерти оцтом ніс, весь час нюхати вимочений в оцті носовик, який тримав при собі. Радо поїдають сарану свині, це для них смачна страва, вони від сарани швидко товстіють, однак ніхто не хоче їсти їхнього м’яса, бо та нечисть, що скоїла стільки лиха, викликає в людей огиду. І нарешті, ось як ті комахи розмножуються і плодяться. Залишаються в тому краї до жовтня, хвостами виривають в землі нірки, кладуть кожна по 300 яєць, лапами нагрібають зверху землю і здихають, бо ця нечисть живе лише шість з половиною місяців. Навіть якщо трохи згодом починаються дощі, яйця їхні не гинуть; довгі та суворі морози також не завдають їм ніякої шкоди; отак вони дочікуються, долежуються до весни, яка звичайно приходить всередині квітня. А коли сонце зогріває землю, сарана вилуплюється і починає розскакуватись вусібіч, цілих шість тижнів вона не годна літати і тому не відходить далеко від того місця, де вилупилась. Та як вже зміцніє і набереться сил, то прямує туди, куди несе її вітер. Якщо б у той час, коли починається їхній лет, знявся північно-західний вітер, то поніс би їх усіх у Чорне море; та коли подує протилежний вітер, пожене їх в інші краї, де сарана чинить таке саме велике спустошення, про яке ми вже говорили. Коли під час появи молодої сарани починаються дощі і ллють безперервно вісімдесять днів, всі яйця гинуть. Так само буває влітку: протягом восьми чи десяти дощових днів вся сарана здихає на землі, вона не може більше летіти, а отже, тутешні мешканці порятовані. Та коли літо сухе (а так буває найчастіше) вони дуже хвилюються, аж поки у жовтні сарана не погине. Сам я це бачив упродовж кількох років, які провів у цьому краї. Торкався сарани руками, вона була товщиною в палець, а довга на три-чотири дюйми. Тутешні люди, які добре розуміються на мовах, розповідали мені, що на крилах сарани написано халдейськими літерами «Попуст божий». Так мені говорили ті, хто знає халдейську мову[68].
68
Тут Боплан, певно, йде за фольклорною традицією чи народними переказами. В літописах поява сарани сприймалася як кара за людські гріхи. Таке свідчення знаходимо зокрема в літописі Величка: «Всі старі люди розуміли це як гнів божий до себе і відчували, що надходить неуникненна божа на них кара». (Літопис Самійла Величка. Ч. І. P. X. // Київ. 1986. № 10. с. 135).
Про це також див.: І. Крип’якевич. Саранча на Україні XI—XVIII століття // Вісник природознавства. 1928. № 3—4. С. 183—192.
Що ж до згадки про халдейську мову, яка мала б жити у XVII ст., то вона помилкова (її носії жили в державі Урарту). Боплан, очевидно, контактував з представниками окремих тюркських народностей, мова і письмо яких нагадувало халдейську грамоту.