ПРО ТЕ, ЯК ОБИРАЮТЬ КОРОЛЯ
Коли помер Сигизмунд III[74], архієпископ Гнєзни зайняв місце короля, аби очолити й правувати конвокаційним сеймом[75] у Варшаві два чи три тижні по смерті суверена. Сенатори неодмінно туди з’являються, щоб обміркувати та погодити час і місце, де відбуватиметься елекція нового короля. Домовившись про це, кожен сенатор вертається в маєток, щоб там скликати свій сеймик, який збирається на його землях, тобто він гуртує всю шляхту, підлеглу його владі, в зазначеному місці і в зазначений час. З’їжджаються одночасно всі магнати, а зібравшись разом, спільно обговорюють номінацію нового короля, причому кожен силкується подати свої міркування, керуючись особистими симпатіями. Після словесних змагань та суперечок погоджуються на кількох князів, з-посеред яких депутати, призначені на елекцію, вибирають лише того, а не іншого кандидата. А далі кожен з них обгрунтовує право, одержане від своїх магнатів, бути присутнім на елекції і віддати голос за одного з п’яти чи шести запропонованих кандидатів. За той час кожен сенатор, як про це вже говорилося, так само робить у своєму воєводстві. Отже, депутати воєводств є першими, наймогутнішими та найвпливовішими голосами на сеймах. Як і воєводи, вони промовляють від усього загалу, бо перш ніж поїхати на сейм, зіставляють свої погляди та доходять єдиної думки про те, що мають прийняти, а що відкинути. Одне слово, вони цупко тримають усе в своїх руках, бо не можна прийняти чи відкинути якийсь пункт ухвали без їхньої згоди. І як знайдеться хоч один, хто заперечить проти цього і голосно вигукне «nie wolno» (що нашою мовою значить «не маєте права!»), все пропало, бо такий привілей в них існує не лише під час елекції короля, але й на кожному новому сеймі, де можна розірвати або перекреслити все, що ухвалили сенатори. У своїй Речі Посполитій вони користуються такими основними правилами:
1. Жоден шляхтич не має права претендувати на корону, також не має права віддавати своє ім’я чи голос, щоб стати королем.
2. Вибраний для номінації мусить бути католицької, апостольської та римської віри.
3. Той, хто буде обраний, мусить бути чужоземним князем, щоб не мав земельних угідь у їхньому краї. І хоча сини його будуть князенками, народженими у цьому краї, тим не менше вважатимуться тут чужоземцями, не мають права на спадок чи родинні землі, як ведеться в тутешньої шляхти[76]. Ось чому вони можуть обиратися королями, як, скажімо, король Владислав IV[77], який на час смерті свого батька короля Сигизмунда III був старшим князенком. Потім трон успадкував його брат Ян Казимир[78], теперішній король. Це не завдало жодної школи основам спадкування королівства.
Ось порядок, якого вони дотримуються під час елекції, що звичайно відбувається у відкритому полі[79], за півмилі од Варшави, головного міста Мазовії, де знаходиться королівська резиденція. В тутешньому замку завжди відбуваються сейми, оскільки це місце є немовби центром усіх провінцій, об’єднаних під польською короною. Місце елекції було за півмилі від названого міста, з боку Гданська, де розбили невеликий парк на тисячу-тисячу двісті кроків окружності. Парк оточений глибоким ровом на п’ять-шість ступнів завширшки лише для того, щоб туди не забігали коні. В парку поставлено два великі намети: один для елекції — в ньому засідають сенатори; другий — для земських послів, які тут спільно радять раду. Перш ніж з’явитися перед великим зібранням сенату, кожен знайомить присутніх із своїми інструкціями, з тим, на що він може погодитися, і разом вирішують, що прийняти, а що відкинути. Щодня збираються вони на такі наради, які тривають до шести-семи годин; під час тих розмов висуваються всі можливі аргументи, аби й надалі захистити свої привілеї. Під час елекції покійного короля Владислава дискусії точилися понад два тижні, а за той час довкола невеликого парку скупчилося понад 80 тисяч кінних вершників — сенаторських жовнірів. Кожен сенатор мав невелике військо — один менше, другий більше, як, скажімо, краківський воєвода, в якого на той час було близько семи тисяч жовнірів. Інші ж тримали військо відповідно до своїх можливостей; кожного супроводжували друзі та слуги, вони шикувалися бойовими порядками, були добре озброєні і ладні при найменшій незгоді кинутися у сутичку. Зауважте, що під час елекції шляхта цілого краю була напоготові, тримала ноги в стременах, готова скочити в сідло, щоб при найменшій звістці про якісь чвари чи невдоволення їхніх послів налетіти вихором на того, хто наважився б зазіхнути на їхні привілеї, порушити їх.
75
Цей конвокаційний сейм відбувався у Варшаві з 22 червня по 17 липня 1632 року. Його завданням було, між іншим, визначити час проведення сеймиків, процедуру обрання короля.
76
Такі та інші вимоги й умови при обранні короля шляхта ставила неодноразово, про що свідчать «конституції» та інші правово-установчі документи Речі Посполитої.
77
Владислав IV (1595—1648), обраний королем 3.XI.1632 р. За його царювання на Україні було придушено селянсько-козацьке повстання. Наприкінці правління Владне лава IV почалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
78
Ян Казимир (1609—1672) — польський король (1648—1668). За його правління сили Речі Посполитої було спрямовано на придушення Визвольної війни українського народу 1648—1654 рр.