Не можна, крім того, засудити на смерть шляхтича за те, що він убив селянина, який належав іншому шляхтичеві. Відповідно до закону, щоб викупитися за скоєний злочин, він мусить сплатити 40 гривнів спадкоємцям покійного (одна гривня рівнозначна тридцяти двом су). В подібному випадку вистачає свідчень двох шляхтичів, аби визнати селянина винним. Щоб довести вину шляхтича, потрібно чотирнадцять селян.
Чужоземці не мають права купувати землю, так само, як і тутешні селяни, котрі ніколи нею не володіють, а з того, що мають вони та їхні діти в довічному користуванні, пливуть великі прибутки магнатам. Селяни не мають права нічого продавати чи давати в заставу, а їхній пан може відібрати все, що тільки йому заманеться. Зате міщани можуть вільно купувати та розпоряджатися своїми будинками в місті, городами, розташованими довкола тих міст, що є одним із привілеїв та прав міста.
З цього видно, що уся земля в тому краї належить шляхті, яка з цього має великий зиск, за винятком земель, підлеглих Короні (які не є маєтковими, про що говорилося вище), де знаходяться певні села, які король віддав боярам[81], що є значнішими від міщан, але нижчими від шляхтичів. Король надає маєтності тим боярам і їхнім дітям при умові, що вони сповнятимуть військову повинність за власний кошт. Щоразу, коли коронний гетьман їх кликатиме, вони мають робити все, що від них вимагається, і це є державним обов’язком. Серед тих багатих людей трапляється все-таки частина бідних. Та загалом польська шляхта досить багата, як про це вже говорилося. Але в Мазовії, де шляхта дуже багата і становить шосту частину тутешнього населення, вона не така заможна. А тому її переважна частина сама працює на землі, не вважаючи ганебним для себе тримати леміш плуга або ж іти на службу до найзнатнішого магната. Це вважається почеснішим, аніж служити машталіром, як це мусять робити найдурніші з-посеред них. Двоє таких людей служили в мене протягом низки років, коли я був у тому краї першим капітаном артилерії і королівським інженером; служили мені, хоча й були уродженими шляхтичами.
Родові маєтності шляхти звільняються від зимового розквартирування війська та розташування військових гарнізонів. Однак мусять пропускати через свої землі війська, що знаходяться на марші. Військо може ставати на постій лише на коронних землях.
Коли декілька братів ділить вітцівщину, старший з них здійснює поділ, а молодший вибирає.
Якщо вдова вдруге виходить заміж, то може віддати усе своє майно тому, кого вона пошлюбила, таким чином позбавляє спадку своїх дітей.
Це право змушує дітей шанобливо та послушно ставитися до батька і матері.
ПРО ЗВИЧАЇ ПОЛЬСЬКОЇ ШЛЯХТИ
Польська шляхта доволі сумирна та ввічлива з вищими од себе — воєводами та іншими урядовими особами Речі Посполитої; з рівними собі і своїми співвітчизниками товариська, зате дуже пихата і чванлива з нижчими від себе. З іноземцями привітна; взагалі іноземців тут небагато, і вона не дуже охоче з ними спілкується. Турків і татар бачать лише на війні із шаблею в руках. Через брутальність московитів з ними не мають нічого спільного, не хочуть підтримувати стосунків, так само, як із шведами та німцями, до яких відчувають таку сильну відразу, що не лише їх не люблять, але й вельми ненавидять. Якщо ж поляки інколи вдаються до послуг німців, то лише при нагальній потребі, французів, навпаки, називають своїми братами, мають з ними подібні звичаї та замилування як у вмінні вільно висловлюватися, так у властивій їхній природі щирості та життєрадісності. Веселі, люблять сміятися, а співаючи, не дають себе полонити меланхолійному настрою. Французи також дуже поважають і шанують цей народ, бо загалом це добрі, незлостиві, зичливі й дотепні люди. Ті поляки, що здобули повнішу освіту, досягають великого успіху, мають добру пам’ять, виглядають пишними та величними у своїх шатах, одягаються у коштовні хутра. Я бачив таке соболеве хутро, яке коштувало понад дві тисячі екю, було оздоблене великими золотими гудзиками, прикрашеними рубінами, смарагдами, діамантами та іншими коштовними каменями. За ними звичайно править велика кількість челяді. Ті слуги дуже сміливі, відважні, вправно володіють зброєю. У цьому переважають усіх своїх сусідів, бо ні на мить не розлучаються зі зброєю. Та й справді, майже завжди воюють з наймогутнішими європейськими володарями — турками, татарами, московитами, шведами, німцями, а інколи навіть з двома-трьома одночасно[82]. Так сталося року 1632 і 1633, коли воювали з турками, татарами і московитами.
81
Так в оригіналі. Йдеться про окремий суспільний прошарок української шляхти (між дворянським і міщанським станом), що «служила королеві мечем».
82
3 серпня 1632 р. до червня 1634 р. відбувалася Смоленська війна Речі Посполитої з Росією; 1633 р. війна з Туреччиною; з 1618 року точилася Тридцятилітня війна Речі Посполитої із Швецією.