«Зраджують тільки друзі!» — каже давнє прислів’я. Велика кількість колишніх і теперішніх революцій дає нам приклад того, як пригноблений чи так званий пригноблений клас очолювався для повстання представником класу гнобителів. Саме так було на Україні. На бік запорожців чи загонів реєстрового козацтва ставало багато польських шляхтичів і бідних шукачів пригод. До них належав Богдан Хмельницький, виходець з Литви[96], сім’я якого поселилася серед козаків у Чигирині. Він вільно розмовляв польською, руською, турецькою мовами і латиною, мав тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий, як східний дикун, честолюбний, як представник шляхти, що на сеймі забезпечувала кожному з них частку незалежності. Сміливий інколи до відчайдушності, Хмельницький застосовував силу лише тоді, як вичерпувалися всі засоби домогтися мети шляхом переговорів. Завдяки своїм здібностям і добрій освіті він обійняв посаду генерального секретаря козаків (писаря), що приблизно дорівнювала посаді міністра зовнішніх зносин. Після гетьманської ця посада вважалася найповажнішою; якщо секретар був кмітливою людиною, його вплив серед козаків часто переважав вплив гетьмана. Посланий до Варшави з рекламаціями мешканців України, Хмельницький звернув на себе увагу сміливістю та запальністю, з якими відстоював своїх співвітчизників. При королівському дворі його вважали людиною здібною, однак небезпечною. Річ Посполита відчувала необхідність споруджувати на дніпровських берегах фортеці, щоб стримувати козаків у покорі. Показавши Хмельницькому мури однієї з таких твердинь, котрийсь із коронних гетьманів спитав його, хто спроможний би зруйнувати цю будову: «Що людська рука звела, те й людська рука повалить», — відповів на те Хмельницький[97].
Гетьман Іван Мазепа.
Гравюра з картини Саму еля Фалька (1796 р.) роботи Даніеля Бейля
Коли Хмельницький вернувся на Україну, чигиринський підстароста (щось на зразок супрефекта), знатний польський шляхтич, став його переслідувати, аби помститися за опозицію до уряду. Хмельницького звинуватили в тому, що він незаконно володіє землями та селянами; підстароста вирішив забрати у нього маєток. На Україні закони не діяли. Тож у супроводі гурту озброєних слуг чигиринський самодур увірвався на обійстя Хмельницького, маєток пограбував і спалив, а жінку згвалтував, а потім убив[98]. Мабуть, підстароста був запальної вдачі, і, певно, його розгнівав опір; проте його вчинок у ті часи і в тому краї навряд чи вразив когось своєю незвичайністю.
Дізнавшись про лихо, що його спіткало, Богдан Хмельницький стримано мовив: «Вони ще не все в мене одібрали; в мене залишається ще моя козацька мати». Так запорожці називали свою шаблю.
Знаємо, що являв собою на той час польський король. Владислав IV, за правління якого так поводилися з козаками, страшенно боявся свавілля шляхти, та не годен був її впокорити. Незадовго перед тим він прийняв депутацію з України, яка скаржилася на численні вияви насильства. «Що ж я можу вдіяти? Невже ви перестали бути козаками? Хіба не маєте більше своїх табель?» — відповів він, знизавши плечима. Богдан Хмельницький скористався порадою. Відмовившись од письмового викладу скарги, він поспішив у запорізький табір, розповів там про свої кривди і так запалив козаків, що під гучні вигуки вони обрали його своїм гетьманом; першим виявом їхньої відданості стало знищення усіх поляків, що були в них напохваті.
Дотепер козаки бунтували хаотично, з жорстокістю; бунт закінчувався швидко, як весняна повінь. Між загонами бунтівників не було ні згоди, ні погодженого плану дій. Але на цей раз скоро стало ясно, що повсталими керує досвідчений полководець і війна буде довга й жорстока. Хмельницький насамперед уклав спілку з кримським ханом, який вельми гнівався на Польщу за те, що вона відмовилася платити данину, передбачену статтями давніх угод.
96
Походження Богдана Хмельницького з Литви — явний домисел. Одні науковці стверджують, що рід Хмельницького походить з Поділля, інші — з Галичини; за деякими даними батько українського гетьмана народився на Київщині (про це див.: І. Крип’якевич. Богдан Хмельницький. К., 1954. С. 61—63).
97
Тут Проспер Меріме переповідає розмову між Конецпольським і Богданом Хмельницьким біля відновленої 1639 року фортеці Кодак, що не раз подається в історичних джерелах.