Безжальна жорстокість гайдамаків позбавила польську шляхту ореолу гідності. Шляхта втікала перед спустошливим потоком, навіть не намагаючись чинити йому опір. В українських воєводствах більше не було регулярного війська, а поодинокі магнати, опинившись в ізоляції та ворожому оточенні, не вміли або ж не могли зібратися з силами. Кожен шукав захисту в якомусь великому місті. Князь Ярема Вишневецький, що був одним із найзаможніших магнатів того часу, перший показав зразок опору і відважно став перед повстанцями. Власник величезних наділів на Україні, Волині і в Червоній Русі, він вже віддавна викликав до себе ненависть з боку грецького духовенства та селян надмірною ревністю новонаверненого католика. Його батько помер у грецькому обряді. Ярема будував костьоли, допомагав кляшторам, фінансував релігійні місії. То була цілеспрямована людина, герой Середньовіччя, сповнений непохитних переконань. Ніщо не могло звернути його з обраної дороги і від того, що він вважав своїм обов’язком. Був немилосердний до своїх нещасних підданих. Руські селяни завжди бачили його суворим, часто жорстоким. Він хотів бути справедливим (вважав, що є таким) до підлого роду, який ненавидів, зневажав як рід огидний і єретичний. Поступитися вважав полохливістю та безумством, так, немовби мав поступитися примхам норовистого коня. Ніколи б на це не погодився, навіть якби мав пролити море крові. Більше того, кров простого люду для нього була ніби водою, а свою власну завжди радо проливав за свій гонор, свій край і свої шляхетські права.
Як тільки Вишневецький дізнався, що Хмельницький підняв меча, він згуртував своїх шляхтичів та челядь, зібрав невелике військо. Очолив його і вже був готовий приєднатися до коронного гетьмана, коли козаки вручили йому листа, відправленого переможцем Корсунської битви, в якому той закликав князя не встрявати в суперечку, доля якої вже вирішена зброєю. Замість відповіді Вишневецький велів скарати козацьких послів на палі. Та незабаром зрозумів небезпеку всієї ситуації. На видноколі жевріло повстання, наближався великий загін під орудою козацького полковника Кривоноса. Знавіснілий від люті, Вишневецький повернув назад, щоб відвезти в надійне місце свою молоду дружину з сином (які в той час були в Лубнах), помістити їх під захист фортечних мурів Вишневецького замку, від якого і має своє прізвище. Вишневецький звільнився від тих обов’язків і з малочисельним, але відданим йому військом кинувся проти повстанців. Стрімким маршем і вправним маневром він зненацька напав на кілька селянських загонів і вчинив жорстоку різанину. Однак ні його жахливі розправи, ні відважність та військовий талант не могли вгамувати зрушення цілого народу. Військо, що тануло в битвах та внаслідок дезертирства, незабаром відмовилося вести надто нерівну боротьбу. Замість одного спаленого села повставало десять інших, і війна на винищення могла стати фатальною для менш чисельного суперника.
У двох запеклих сутичках Вишневецький переміг Кривоноса, здобув його знамена, узяв кількох полонених, однак успіхи ці були безплідні. Після кожної звитяги він був змушений відступати частину території повсталим. Козацький старшина Полов’ян, якого Вишневецький узяв у полон, зазнавав безперервних жорстоких тортур, однак наполегливо схиляв поляків до відступу. За його словами, Хмельницький наступає з чисельним військом, а за ним суне орда кримчаків. Заплативши життям задля цієї героїчної неправди, Полов’ян сконав на палі, але, умираючи, бачив, як поляки покидали майже всю Волинь. Стурбований за свою сім’ю, Вишневецький швидко відвів військо до Збаража, залишивши Кривоносу безкарне поле дій. Що б не думали про людську жорстокість, яким би не було твердим переконання про можливі злочини неосвіченої та фанатичної черні, та хіба можна повірити свідченням сучасників про величезну різню, яку приписують цьому лютому ватажкові? Кажуть, що при взятті Бара Кривонос наказав здерти живцем шкіру з 15 тисяч жидів. Credat Judaeus Apella[133]. Уявляючи подібні тортури, можна, звичайно, допустити, що люди скаженіють. 1610 року паризькі кати запропонували парламентові так майстерно здерти шкіру з Равальяка[134], що той мав жити ще три дні. Але щоб у місті, здобутому штурмом, здирали шкіру з 15 тисяч люду, це вважаю неможливим: не тому, що це надто жорстоко; гадаю, що найбільш тупоумним на це не вистачило б терпіння.