Хоча блискуча перемога під Пилявцями сталася головним чином внаслідок вигідних позицій і передбачливості Хмельницького, він сам був здивований нею і почувався немовби пригніченим. Не мав більше перед собою війська, королівство розпалося, лишилося без короля, без монарха. Перед козацьким полководцем лежала багата і незахищена країна, легкодоступна, як трофеї від табору Заславського. Після кількаденного походу він зупинився у Збаражі, аби порадитися з полковниками та старшинами. «Чого бажає шановна рада? — запитав він. — Чи заглибимося у Польщу, щоб добити ворога, чи вернемося на нашу милу Вкраїну?». Було очевидним, що сам він схилявся до другого, однак усі воєначальники, запалені недавнім успіхом, вигукнули в один голос: «У Польщу! Покінчимо з ляхами!»[135] Одночасно вони попросили його прийняти звання та клейноди гетьмана, від яких він постійно відмовлявся. І на цей раз Хмельницький відповів, що хоче отримати їх від новообраного короля. А втім, удавши, що поступається бажанню ради, а насправді втілюючи свої власні плани, він відправив своїх полковників у руські провінції немовби для того, щоб скликати новобранців і проганяти поляків, а сам з головним військом почав облогу Львова.
Облога Львова козаками і татарами 1648 р. роботи Недбловича (Недбаловича) Казимира Андрія
Поведінка Хмельницького за цих обставин зовсім справедливо видається вельми дивною. Добродій Костомаров пояснює її все-таки мало переконливо, визнаючи за Хмельницьким сентимент патріотичного жалю, якого не годен був у собі побороти старий козак. На нашу думку, він приділяє багато уваги його почуттям — не враховує його політики. Насамперед, доволі важко повірити в польський патріотизм мешканця України і допустити, що палкому схизматові заманулося пошкодувати своїх гнобителів-католиків, що вождь селянської нації зберігав якісь доброзичливі почуття до аристократії-гнобительки. І нарешті, якщо така любов до Польщі в нього колись існувала, чи ж не дивно, що вона виявилася після стількох ударів, завданих Польщі на його очах і за його наказом? Однак ми не заперечуємо того, що на Хмельницького могли вплинути давні спогади, колишні звички, завдяки яким він пошанував і місто Варшаву, і знесилений уряд, що звався річ Посполита. Проте нам видається, що основною рушійною силою тут були, певно, його власні інтереси та інтереси України, які він ототожнював із своїми. Чи міг би Хмельницький бути самостійним володарем, а Україна вільною та незалежною? Навіть якщо він цього і бажав, ця мета видавалася йому надто недосяжною і надто складною. Для себе він хотів фактичної влади, для країни — справжньої незалежності. Мало взагалі турбувався зовнішньою видимістю цього питання, ладен був визнати номінального володаря за умови, що ця васальна залежність обмежуватиметься лише виявами поваги з його боку. Хоча і був проводирем повсталого війська, чи радше, мабуть, тому, що сам він більше, ніж хто-небудь інший, потерпів через недисциплінованість тих ватаг, що йшли під його знаменом, хотів якогось поважнішого, впливовішого імені, ніж його власне, аби тримати в руках ті загони, котрими в мирний час було керувати ще важче, ніж під час війни. Польський король, Річ Посполита — це були поняття, що мали владний вплив на народні маси. З другого боку, якщо уряд польської аристократії-гнобительки примусив його вжити зброю, Хмельницький і сам був певним аристократом щодо повсталого плебсу. Козак, вільна людина, що вже народжувалася воїном, вважав себе набагато вищим од закабаленого селянина. Запорізький січовик вважав себе вищим од звичайного козака, так само як давніше спартанець був вищий од лакедемонянина. Запорізький полководець поділяв ці пересуди. Можливо, він так само, як і Заславський, думав про те, що селяни потрібні йому для того, щоб обробляти землю, проте аж ніяк не хотів би рахуватися з повстанцями, залучати їх до свого уряду чи задля них змінювати свої плани. Межа між козаком та селянином була глибока. Лише релігія та ненависть до спільного ворога їх єднала. Звичайно, Хмельницький хотів би поліпшити становище селян, однак не наважувався відразу ж поставити їх в один ряд з козаками. Одно слово, він не гадав нищити Польщу, бо хотів забезпечити незалежність України під захистом могутньої держави, яка ще мала силу в Європі. Після своєї перемоги він думав над тим, щоб стати васалом шанованого короля, однак мав на увазі, що сам вибиратиме цього покровителя і ним управлятиме. Щодо цього події не виправдали його розрахунків. А як саме, ми про це скажемо пізніше.