Зі свого боку Хмельницький теж не пожинав сподіваних плодів зі своєї перемоги. Зазнавши радості тріумфального в’їзду до Києва, він був збентежений непевним становищем і смутком від того, що лишилися нездійсненними всі його політичні розрахунки. Він опорожнив свою власну скарбницю, оплачуючи татар, які все грабастали, і з великим зусиллям стримував їх від грабування краю, особливо полонення жінок під час їхнього походу через Україну: татари це вважали беззаперечним привілеєм їхньої угоди. Незадовго Хмельницький переконався, що, пожалівши Польщу, він зробив її ненависть ще безжаліснішою. Його вивідники, а їх мав навіть у найближчому оточенні короля, сповіщали про нову війну, як тільки зарубцюються рани на тілі Речі Посполитої. Довкола себе він відчував загрозу, відчував, що його престиж падає. Всюди його звинувачували в тому, що він мало зробив для руської віри та руського люду. Пани незабаром повернуться, казали селяни, знову візьмуть свої маєтки, і під його захистом почнеться колишнє гноблення. Як тільки зайшло про реєстрацію Запорізького війська, тобто визначення сорока тисяч козаків, що мали складати його, зусібіч посипалися гострі протести і скарги. Хоча він і не був надто скрупульозним виконавцем умов Зборівського договору щодо кількості воїнів, важко було зробити вибір із великої кількості бажаючих; виписчики одразу ж загаласували, що вони билися за віру під Зборовом і Пилявцями, що вони такі ж самі козаки, як і всі інші. Ми вже бачили, що майже все населення узялося за зброю; українські землі яловіли. Це все спричинило голод, який збільшував кількість невдоволених. Грецьке духовенство, перед тим прихильне Хмельницькому, тепер йому дорікало в лагідності і спілкуванні з мусульманами. Чому допускають у Литву уніатів? Чому гетьман не наполягає на виконанні Зборівського договору, яким передбачено одне місце в сенаті для київського митрополита? А насправді прибуття цього достойника до Варшави викликало там переполох. Побачивши обурення католицького духовенства, а також частини сеймуючого панства, митрополит, людина сумирної вдачі, хутко вернувся у свою єпархію, не наважившись займати місце на сеймі, сповненому рішучості вивести його зі своїх депутатів. За таке серйозне порушення Зборівської угоди винним робили Хмельницького.
На Україні гетьман частково конфіскував маєтки польських магнатів, зокрема Вишневецького, посилаючись на те, що ці коронні землі тепер належать новим реєстровим козакам, бо кожен козак повинен бути господарем. Бідніші шляхтичі, єдині, що наважилися з’явитися на територію Запорізького війська, дуже смиренно просили гетьмана повернути їм селян чи принаймні землі. А йому важко було не зважити на їхнє прохання. Зате в українських провінціях, де не було реєстровців, заможні шляхтичі верталися з загонами озброєної челяді, підсиленої юрбами шляхтичів, знедолених останнім повстанням. Там вони з шаблею у руках домагалися своїх маєтків і селян. На Волині якийсь князь Корецький, очоливши загін із трьох тисяч вояків, бив, калічив, садив на палі селян, які відмовлялися вертатися в ярмо. Жорстокість до людей, які тільки-но відклали зброю, всюди викликала повстання. Знову з’явилися ватаги бунтівників, підтримані кількома запорізькими полковниками, котрі постачали їм зброю, амуніцію і навіть слали старшин своїх полків. У той час, як у Варшаві Хмельницького звинуватили в тому, що він підбурює до цих виступів, на Україні ремствували проти нього, заявляючи вголос, що він продався польській шляхті і зрадив національну справу. Полковник Нечай[143], подвиги якого ще дотепер оспівуються у думах Південної України і котрий в очах своїх сучасників уособлював шляхетні риси козацького ватажка, став повірником почуттів українського народу і виступив перед гетьманом із прикрими й зухвалими докорами. «Ти кидаєш нас, — мовив він, — ти кидаєш тих, кого мав би захищати. Чи ти осліп і не бачиш, що поляки насміхаються з тебе, даруючи свої ласки? Вони вже обеззброїли тебе, позбавивши тебе найвірніших воїнів. Веди так далі. Хочеш — можеш ставати рабом, а ми пошукаємо собі іншого гетьмана, з яким захистимо нашу волю». Нечай був кумиром козаків, та Хмельницький, здавалося, не зворушився тими словами, лишень намагався якнайскоріше себе виправдати. Він заявив, що реєстр Запорізького війська, можна сказати, уже складений, але він дозволяє тим, хто ще не вписався, стати надреєстровим козаком. Проте якщо він спокійно сприйняв докір Нечая, то до інших незадоволених, що були менш популярними та менш небезпечними, поставився строгіше. Він наказав скарати на горло одного козака, котрий проголосив себе гетьманом і зібрав довкола себе кількох однодумців. Звісно, число сорок тисяч козаків, що мали складати Запорізьке військо, було перебране, і набагато. Як і польські гусари, кожен козак приводив із собою кількох воїнів. Усі його сини також користувалися такими ж правами і були воїнами, хоч не належали до реєстрових. І нарешті, крім регулярної армії, Хмельницький своєю владою сформував добірний корпус, так званий резерв, поставивши на його чолі свого сина Тимоша. Той резерв складався з 12 тисяч козаків. Вважається, що внаслідок проведеної реорганізації Запорізьке військо нараховувало 200 тисяч воїнів.
143
Нечай Данило (р. н. невід. — помер 1651 р.) — брацлавський полковник, герой Визвольної війни 1648—1654 рр., приятель і сподвижник Б. Хмельницького.