Кримський хан позирав на польське військо в підзорну трубу. Далеко на горбі виднівся його намет із довгим білим прапором. Маневр та чисельність королівського війська викликали в нього поганий настрій, і він нелюб’язно зустрів Хмельницького, котрий прийшов обговорити завтрашній бій. «Ти переконував мене, — почав хан, — що в поляків лише тридцять тисяч погано озброєних жовнірів, а я бачу велике дисципліноване військо». Хмельницький відповів йому, що це військо складене з ополченських сторожових загонів і погано озброєних, які після кількох днів виснажливого і злиденного табірного життя покинуть поле бою. «Досить зламати опір кварцяного війська, — додав він, — і ополчення зразу ж кинеться навтіки». — «Якщо завтра ти не покінчиш з поляками, — сказав хан, — я відправлю тебе до їхнього короля з мотузкою на шиї».
Обидва полководці розійшлися однаково знервовані. Хмельницький підозрював, що Іслам-Гірей веде потайні переговори з королем, однак присутність турецьких комісарів, надісланих султаном, і рішучість козаків вселювала йому впевненість. Уночі він здійснив несподіваний напад на польський табір, сподіваючись, що в разі успіху татари змінять свою поведінку. У суворій мовчанці великий козацький загін переправився через ріку Стир і проник непомічений аж до укріплень перед королівським табором, що їх охороняла німецька піхота. Втомившись тяжкою дниною при зброї, солдати міцно поснули. Заскочені зненацька, усі були вирізані, однак крик якогось конаючого розбудив одного гармаша і той пальнув із гармати. Королівське військо відразу ж схопилося на ноги. Козаки відступили без втрат. З тієї хвилини в обох таборах більше ніхто не спав і кожен у темряві зайняв свою бойову позицію.
Військо Я на Казимира розгорнулося перед Берестечком: правим крилом, яким керував Потоцький, воно сягало лісу, а лівим, під орудою Калиновського, простягалося аж до Стиру. Король стояв у центрі разом із німецькими піхотинцями. Їх підтримувала артилерія та гусарія. Марно канцлер Лещинський умовляв короля залишитися з резервними частинами, пояснюючи тим, що кримський хан не вступить у бій. «Моє життя нічого не вартує порівняно з порятунком вітчизни, — відповів Ян Казимир, — я хочу показатися своїм підлеглим, щоб їх підбадьорити, а ворога настрашити. Знайте, що кулі завжди цілять того, хто приречений небом». Сумирний та легковажний у мирний час, Ян Казимир на полі битви ставав зовсім іншим. Там він був справжнім королем, лише там знаходив відданих і вірних собі підлеглих.
Ворог також шикував бойові лави. Татари стояли ліворуч, біля підніжжя невисокої гірської гряди, де отаборився Іслам-Гірей. Козацька кіннота розташувалася справа, навпроти корпусу Калиновського. Позв’язувані між собою вози захищали в центрі великим квадратом козацьку піхоту, яка в такій мобільній твердині на той час вважалася непереможною. Ця твердиня, яку вони називали табором[147], була більш пристосована для захисту, ніж для наступу. Однак командир тієї піхоти, на ймення Рурський, не викликав особливого довір’я у козаків. Кажуть, що на рівнині під Берестечком лаштувалося змагання силами 500 тисяч воїнів. Залежно від своєї національності історики по-різному оцінюють сили двох ворогуючих армій. Руські історики приписують Хмельницькому 60 тисяч козаків і 100 тисяч татар, у той час як поляки зважують самі лише сили козаків до 350 тисяч воїнів. Враховуючи вельми безсторонню думку добродія Костомарова, я схильний вважати, що перевага була на боці поляків.
Розвиднілося, але рівнина була вкутана густим туманом. Чулися невиразні крики, шарудіння великої маси людей; однак за кілька кроків нічого не видно. Поляки співали релігійні псалми. Перед жовнірами носили чудотворне зображення Богородиці Холмської, намальоване, як стверджували, євангелістом Лукою. У війську супротивника між лавами воїнів їздив із хоругвами та святими реліквіями митрополит Корінфський Йосафат. У двох ворожих таборах релігійний фанатизм ще більше посилював національну ворожнечу.
Несподівано близько дев’ятої години ранку туман розсіявся. Як свідчить очевидець, туман піднявся, наче театральна завіса, й обидва війська з потаємною тривогою помітили, що вони набагато ближче одне до одного, ніж це їм здавалося. Поляки сподівалися, що ворог піде в наступ, однак противник стояв на місці. Одні остерігалися якоїсь хитрості з боку Хмельницького, який, певно, повернув королівське військо в бік туману, інші ж казали, що хан із своїми мурзами зайнятий чаклунством і викликає пекельні сили. Ця дивна гадка викликала в поляків більше страху, ніж величезне військо, готове рушити на них. Король це зауважив і відправив до хана парламентарів із викликом на бій. Так принаймні стверджують польські історики.
147
Від турецького слова «thabour», табір, бівуак. Від цього слова походить гуситське «таборити» і Табор у Св. Письмі (прим. авт.).